– То ти мамі подарував такий дорогий браслет з камінцями, а вона мені “спаси і збережи”? Це вже занадто Любомире. Я не дозволю так зі мною чинити твоїй мамі, – виговорила я все чоловіку, бо була дуже обурена цією ситуацією.
Я не хотіла від Олени Анатоліївни ніякого подарунка, але ще за тиждень до свята вона прийшла до нас в неділю після служби і сказала, що має для мене подарунок з якогось святого місця, і привідкрила завісу – браслет. Якщо чесно, я від Любомира щось цікаве чекала на день Валентина, але він сказав, раз мама мені робить сюрприз, то він їй зробить приємне.
Прикрасу він вибирав сам, але обрав гарну і дорогу. Я навіть позаздрила, бо сама такого не маю. Але я ж надіялася, що Олена Анатоліївна мені також щось цікаве і оригінальне подарує.
Я ледь не очманіла, коли вона мені на руку одягла ледь помітну, і навіть не прикрасу, а оберіг, де мізерними буквами було виведено: спаси і збережи.
Після цієї урочистої міні-церемонії я декілька секунд розглядала свій новий “подарунок” і не могла повірити, що мене так провели. Точніше, я розуміла, що Олена Анатоліївна – жінка набожна, для неї цей оберіг має велике значення, але ж дарувати його на день святого Валентина мені видалося дивним.
– Любомире, – сказала я чоловікові того ж вечора, коли ми залишилися наодинці, – чесно кажучи, я трішки розгублена. Навіщо було купувати твоїй мамі такий розкішний браслет, якщо вона все одно вирішила вручити мені цю “духовну” прикрасу? Міг би ти принаймні попередити мене, що все так буде.
– Я ж не думав, що вона вибере саме той оберіг, – розвів руками Любомир.
Я насупилася:
– Однак, виглядає так, що вона нас просто використала.
– Чесно кажучи, – хмикнув Любомир, – в моєї мами часто логіка своєрідна. Сама знаєш, вона щиро хоче як краще, але іноді виходить… ну, ти бачиш, як виходить.
У понеділок зранку я телефонувала подрузі Уляні, щоб трохи виговоритися і зрозуміти, чи дійсно моя реакція була занадто емоційною. Уляна, як завжди, слухала з співчуттям і влучно вставляла репліки:
– Слухай, може, твоя свекруха переплутала свята? Ну, їй хотілося якогось божественного заряду, бо вона після служби була, їй наснилося, що тобі бракує духовного підживлення… – засміялася подруга. – Але все одно, навіщо було так підкреслювати “спаси і збережи”? Хіба дарувати обереги з натяками – це нормально?
– От і я про те ж, – зітхнула я. – Любомир каже, вона бажає мені лише добра, що це дуже сильний напис, і він оберігає. Але ж це свято закоханих, можна було і якесь романтичне рішення знайти, еге ж?
Увечері я знову намагалася поговорити з Оленою Анатоліївною, аби з’ясувати, чи не сталося якогось непорозуміння. Вона люб’язно запропонувала мені чашку чаю з травами і калач, ніби нічого не сталося, та, почувши моє пряме запитання, усміхнулася:
– Доню, ну навіщо тобі такий дорогий браслет? Я побачила, що в тебе і так все є, а духовний оберіг – це справа корисна. І, до речі, ти можеш носити його, коли відчуваєш, що потребуєш допомоги згори.
Я подивилася на неї і ледве стрималася, щоб не вимовити якусь різкість. Може, для неї це справді вияв любові і турботи. Та все ж, зізнаюся, здалося, що мене тактовно поставили на місце: мовляв, розкіш – це тільки для “мами”, а мені – “спаси і збережи”. Хоча й не виключено, що вона від щирого серця хотіла мене “захистити”.
Але найбільш прикро, що мій день Валентина пройшов без очікуваного романтичного подарунка від Любомира. Замість шампанського, квітів чи невеличкої подорожі я отримала на зап’ясті цей скромний напис.
– Дівчино, – каже моя колега Уляна, – якщо він тобі нічого не подарував, то зроби сама собі подарунок. Поїдь на шопінг, купи собі браслет, який хотіла. Покажи, що у тебе теж є право на гарний настрій, а не лише “спаси і збережи” від свекрухи.
Я замислилася, чи не скористатися порадою. Якщо дійсно хочеш мати свято, його слід створювати самій. Але все ж мені було важливо, щоб Любомир зрозумів: я не проти духовних оберегів, я проти такого дивного ставлення. Чи варто мені ще раз порушувати цю тему з ним і з Оленою Анатоліївною? Чи, може, піти шляхом найменшого спротиву і зробити вигляд, що все гаразд?
А як ви вважаєте, чи повинна я відстоювати свою позицію і вимагати більш шанобливого ставлення, чи краще змиритися і прийняти це як “благословення”?
Автор – Карамелька
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук суворо заборонений!
