fbpx

То золоті обручки Ольга Йосипівна в серванті залишила, хоч прекрасно розуміла, що додому навряд чи коли-небудь потрапить. А ось хлам, такий як: щоденники синів, зошити в косу лінійку з “5-ми”, марки, фантики і значки, словом, цілу сумку непотребу вона мені в київську квартиру приволокла. Ну нема права біля свекрухи похвалити синів, вона миттю згадує, що її сини робили, коли були малими. “Ой, та що там малюнок Маркіяна. Ти б бачила, яку картину твій чоловік, як був в його віці, намалював”

То золоті обручки Ольга Йосипівна в серванті залишила, хоч прекрасно розуміла, що додому навряд чи коли-небудь потрапить. А ось хлам, такий як: щоденники синів, зошити в косу лінійку з “5-ми”, марки, фантики і значки, словом, цілу сумку непотребу вона мені в київську квартиру приволокла. Ну нема права біля свекрухи похвалити синів, вона миттю згадує, що її сини робили, коли були малими. “Ой, та що там малюнок Маркіяна. Ти б бачила, яку картину твій чоловік, як був в його віці, намалював”

Так вийшло, що прийшлось нам приютити в своїй київській квартирі свекруху. Ми до останнього надіялися, що в її регіоні буде все добре, але ні. Жила моя свекруха на сході України.

Ольга Йосипівна безневинна людина. Вона не лізе, куди їй не треба. Багато вона нам допомагає з нашими синочками. Свекруха гарно знає математику і “кросворди” лускає, як горішки. Взагалі, дуже вона мила людина. Тому я б і подумати не могла, що ось таке вона нам вчинить.

Все починалась з простого і я не звернула навіть відразу ж уваги.

В нас, як я вже писала вище, два сина. Хлопці в нас розумнички і ми маємо з чоловіком чим гордитися.

Але свекруха все перекручує в свою сторону.

Як тільки я щось кажу про одного чи іншого сина, наприклад, що він гарно намалював картину, то Ольга Йосипівна наввипередки починає згадувати часи, коли її сини були маленькі. І починається півгодинна історія, як це було весело і цікаво.

Ну нема права похвалити за щось дітей.

– Олежик їде на екскурсію. Там, кажуть, так гарно!

– Ой, Юрчику, а пам’ятаєш, як ти нам нічого не сказав з татом, і поїхав на екскурсію?

І кожного разу одне й те саме. Ну нема права щось сказати, пів години я буду вислуховувати історію свого чоловіка, або ж його брата.

Але найдивніше не те… Рівно через два місяці я дізналася, що моя свекруха привезла перші зошити, щоденники, якісь грамоти і медальки, значки, марки – словом, цілу торбу всякого хламу. Бо це історія її синів і це ніхто не має права викидати.

Розумієте, замість того, щоб взяти щось цінне, вона привезла нам хлам.

А одного разу я питаю свекруху за сніданком: А у вас з чоловіком були обручки? Просто ніколи у вас не бачила!

Звісно, вони і є, лежать в серванті, але я їх не брала.

Розумієте, людина, не дай Бог звичайно, більше ніколи не повернеться до себе додому, і вона забрала дитячий хлам, а ось золоті прикраси залишила.

Ну як на це реагувати? Де в її вчинку логіка?

Нагадаю, Ольга Йосипівна ще не така літня людина, щоб не розуміти своїх дій…

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page