fbpx
життєві історії
Тобі що, зайнятися більше нічим? Тільки те й робиш, що ложку в руках тримаєш, – говорив мені вітчим. – Я тебе годую, пою, одягаю, а ти ще недовольна? – Про те, що мама отримує і тринькає мої гроші, за втрату годувальника, я мовчала. – Куди ми без Петра? На що жити будемо? Ти можеш промовчати трохи? – Відівчилася я і пішла на роботу, де за першу зарплату купила холодильник, і поставила в своїй кімнаті, яка закривалася на ключ

Тобі що, зайнятися більше нічим? Тільки те й робиш, що ложку в руках тримаєш, – говорив мені вітчим. – Я тебе годую, пою, одягаю, а ти ще недовольна? – Про те, що мама отримує і тринькає мої гроші, за втрату годувальника, я мовчала. – Куди ми без Петра? На що жити будемо? Ти можеш промовчати трохи? – Відівчилася я і пішла на роботу, де за першу зарплату купила холодильник, і поставила в своїй кімнаті, яка закривалася на ключ.

– У нас з мамою різні холодильники, – каже Оля, – розумію, що ситуація абсурдна, але інакше – ніяк. Продати квартиру і гроші розділити? Вона категорично проти.

Олі зараз 24 роки. Незаміжня, з вищою освітою, працює. І життя її в рідному домі простим не назвеш.

– Мені належить половина квартири, – продовжує Оля, – житло було татове, так що в спадок ми з мамою вступили в рівних частках. Мені тоді тільки 14 виповнилося.

Тоді, 10 років тому, залишившись без хорошої зарплати чоловіка і батька сім’ї довелося важко. Мама, звільнилася ще коли Олі було 3 роки. Просто не вийшла з декрету. Матеріальне становище чоловіка дозволяло не працювати, займатися будинком.

-І куди мені тепер, – плакала мама, коли батька не стало, – майже 40 років, куди мене візьмуть? Підлогу мити?

-У мене була пенсія по втраті годувальника, – каже Оля, – але мама, яка звикла не відмовлятися ні від походів в салони, ні від нових речей, просто не могла звести кінці з кінцями. Брат її старший допомагав спочатку, потім плюнув.

– Тобі б, Ніно, – сказав брат, – на роботу вийти. Та хоч куди. Куди візьмуть. У мене самого сім’я, двоє хлопців.

– Знайомся, – сказала мама приблизно через рік 15-ти річній Олі, – це дядько Петро і він буде жити з нами.

Жінка вирішила проблему нестачі грошей по-своєму: вийшла заміж. Петро працював і заробляв, але з падчеркою відносини у чоловіка не складалися.

– Ти тільки те й робиш, що їж!, – говорив Петро, коли вже освоївся в їх квартирі, – ні, щоб поприбирати, чи випрати. Які уроки? В університет? Працювати треба йти, я що тебе годувати повинен?

– Я ще мало що могла сказати, – говорить Оля, – так, у мене була моя пенсія, але виплати отримувала мама, а вона мовчала, не захищала мене перед вітчимом. Боялася втратити годувальника.

-Куди ми без нього, як жити будемо? – вчила Ніна дочку, – Ну і промовч зайвий раз, не сперечайся. Він хороший, він нас годує.

Відучилася Оля в коледжі замість університету, пішла працювати. І всі ці роки вважалося, що вона – зайвий рот, ярмо на шиї вітчима. Він скрупульозно підраховував, у що йому обходиться утримання дівчини.

-Через пів року після працевлаштування, – каже Оля, – я і купила собі холодильник, в свою кімнату поставила, бо вітчим в їх з мамою кімнату врізав замок і наш, ще батьком куплений холодильник, поставив туди.

– Працює? – пожартував Петро, – Ось і харчуйтеся на свої. І готуй сама.

-І мама знову промовчала, – дивується Оля, – і продовжувала мовчати, коли Петро мені пред’являв рахунки за комуналку, за якими я повинна була віддавати йому гроші.

Бумеранг від долі прилетів: Петро виявився серед скорочених працівників на своєму підприємстві. А мама Олі, як ми пам’ятаємо, працювати звички не мала зовсім.

-І почалися набіги на мій холодильник, – згадує Оля з невеселою усмішкою, – я тоді ще замок в двері не врізала.

А потім не витримала дівчина: двоє непрацюючих дорослих людей, комунальні платежі, які лягли на її плечі цілком і повністю.

– Так, – каже вона з гіркотою, – пішла і рахунки розділила, і двері нові поставила в свою кімнату, і замок там є міцний. Скільки можна? 8 місяців сидить без роботи вітчим. Та й мама, я ж пам’ятаю, як вона йому в очі заглядала і мовчала.

– Як ти можеш, – обурилася мама Олі, – так, Петру зараз важко. Але ми стільком йому зобов’язані! Він тебе ростив, поїв і годував. Ми повинні йому допомогти, а ти холодильник замкнула.

– Ось і допомагай, – відповіла Оля, – він тебе годував, а я йому нічим не зобов’язана.

Тепер дівчина знає, що відповісти на слова “годував, поїв, ростив”. Хоча вона і усвідомлює, що жити в таких умовах абсолютно неможливо.

– Подавай в суд, – ридала мама, – добровільно я продати квартиру не погоджуся. З рідною матір’ю будеш судитися?

Оля про заміжжя не думає, немає нікого на обрії, а виходити заміж тільки для того, щоб піти з такого побуту, в плани дівчини теж не входить.

-Візьму в свою кімнату квартирантів, – роздумує Оля, – а сама однокімнатну візьму в оренду? Так, моїх витрат орендарі не покриють, але хоч нерви збережу.

Два тижні тому Петро з їх з мамою квартири раптово з’їхав: мамі чоловік, який не приносить в сім’ю грошей, виявився не потрібен. Але дочка кімнату все одно замикає і холодильник на кухню не повернула.

-Нехай мама працювати йде, – вважає Оля.

А що б ви порадили Олі в цій ситуації?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page