З самого початку я відчувала до неї відразу. Вона забрала мою єдину дитину і все! Завдяки своєму ставленню я майже втратила шанс порозумітись із сином та невісткою.
Ви знаєте, як важко подарувати іншій жінці чоловіка, в якому ти душі не чуєш? Ви хоч уявляєте, що тоді думаєте і відчуваєте? Ви можете собі уявити цей порожній будинок, в якому ще не так давно єдиний син, бавився іграшками, слухав улюблену музику, грав у комп’ютерні ігри… Раптом він виріс і почав шукати дівчат. А тепер він хоче одружитись. І не з принцесою, а зі звичайною попелюшкою. І моє серце розбивається.
– Я обіцяю тобі, я не буду заважати. Я знаю, що не моя справа… не моє життя, я повинна стояти осторонь, навіть якщо це повинно викрутити мене від жалю та гніву, – говорила я Артему.
Мій чоловік киває, коли чує це, але не вірить.
– Ти не раз про це говорила. Ти залежна, як майже будь-яка мати. Ти думаєш, я не чую, як ти телефонуєш вечорами, щоб перевірити, чи вдома твій коханий син?
– Бо я не можу заснути, коли він десь блукає. Стільки подій навколо. Я просто хочу, щоб він повідомив, що нічого поганого не сталося.
Але на жаль, вона з’явилася. Її звали Світлана, і вона чекала від нього дитину. Артем зателефонував, що вони збираються до нас:
– Готуйся, мамо, я одружуюся. Вона особлива дівчина, і ти в цьому переконаєшся сама.
Звичайно, це особливий день. Але я не до кінця розуміла, як, вона, медсестра, не знала, як захиститися, щоб не завагітніти?! Тепер мій син повинен на ній одружитися, хоче він цього, чи ні. Я відчуваю своїм серцем, серцем матері, що ця Світлана не для нього, що вона спеціально все підлаштувала, що вона лише одного хоче – змарнувати життя моєму Артему.
Мій чоловік стурбовано пересувається по квартирі і благає мене заспокоїтись, бо нічого не трапилось:
– Нашому синові час влаштувати своє життя. Він сам вирішив, що тепер він буде міняти дитині підгузники, і ти не можеш йому заборонити це робити. А може, народиться онук, і я ще встигну навчити його, як ловити рибу.
Але я мучилась, і ніщо не робило мене щасливою. Мене всю трусило, але я готувалася до цієї події так, ніби нас мав відвідати президент з першою леді України. А моєму чоловікові це не сподобалось:
– Бійся Бога, жінко. Що ти робиш. Припини шліфувати ці вікна, вони блищать, як діаманти. Я майже боюся рухати крісло, щоб не подряпати підлогу. Ти очікуєш санстанцію?!
– Не знаю такої людини, якій би не сподобалась чиста квартира? Якщо ця панночка не любить порядок, вона не пара моєму Артему. Вона має розуміти, що таку чистоту я буду вимагати і в їхньому домі. Мій син не буде дихати пилом. Твоя мати навчила мене мити посуд у маленькій мисочці і не бризнути жодної краплі води. Тож я отримала гарну школу.
– Скільки разів ти плакала? Ти не пам’ятаєш?
– Пам’ятаю, пам’ятаю, але чомусь навчилася!
Вони прийшли. Артем тримав її за худорляву руку. Довге світле волосся і… порвані джинси… Її очі були сірі, і це було важко побачити, бо вона весь час дивилася вбік. Я відразу подумала, що вона, мабуть, не чесна і тому косо виглядає так.
Наші молодята сказали, що не голодні, що їли в дорозі, але як так? У вітальні був красиво накритий стіл, закуски, дві основні страви, десерт… Але вона – ні. Те вона не їсть, те вона не любить. Торт – пізніше.
– Ну, може, ти хоч спробуєш моє фірмове полуничне желе?
Я так сказала, що Світлана ніяк не могла відмовити. Я подавала це желе в кришталевих піалах, на скатертині, вишитій мамою із колоссям пшениці.
Мій чоловік вийшов у сад за цигаркою, і Артем, мабуть, побіг за ним запитати, чи подобається йому майбутня невістка?
Ми залишились самі. Я спостерігала, за кожною ложкою, яку вона брала в рот, сльози наливалися на її сірі очі, і я хотіла сказати Світлані, що їй не потрібно з’їсти все, до останньої краплинки, але… було вже пізно.
В той час, як хлопці повернулися з вулиці, мою майбутню невістку знудило, і вона побігла у ванну, за нею ж помчався і сам Артем.
Через пів години мій син зайшов на кухню і подивився на мене, як ніколи раніше. З ненавистю.
– Тобі цього потрібно було, мамо? Світлана носить мою дитину. Вона втомилася від подорожі, перелякана цим візитом, їй погано. – Я сиділа сама не своя. Стільки зусиль, стільки грошей, стільки нервів. І мій коханий син ось так дякує мені за все.
Я навіть не вийшла з дому, коли стукнули двері автівки. Моє серце мліло від жалю. Я зробила стільки всього для цієї худенької, блідої дівчини. Я була готовою змінити себе і, можливо, навіть сподобатись їй, то чому Артем був такий лютий на мене?
Мій чоловік не прийшов додому до вечора, і з порога він також вискочив із образою:
– Ти дивилася на неї так, ніби хочеш подивитися, чи справді у неї в животі дитина. Ти знаєш, що жодного разу не посміхнулись? І для чого ти заставила її їсти це жиле?
– Світлана також не усміхалася! – захищала я себе.
Потім сцена з жиле повторилася. Чоловік зачерпнув з кришталевої піали ложку желе, і сердито сказав: спробуй.
Людоньки! Яка це була гидота. Я кілька разів прополіскувала рот, і все ще відчувала цей неприємний смак. І вона з’їла майже всю піалу, під моїм пильним, непривітним поглядом. Я помилилася і замість цукру поклала сіль. Тепер я зрозуміла ці сльози на сірих очах і лютість мого сина.
Звичайно я не могла все так просто залишити! Звичайно, я ходила до них. Я все пояснила. Я вибачилася. Я обіймала їх.
Ми обговорили майбутнє торжество.
Весілля було шикарним і гучним, і тепер ми очікуємо народження маленької Соні. Я навчу її вмінню постояти за себе і не бути такою делікатною і сором’язливою, як її мати. І щоб вона могла сказати “ні!”, коли це потрібно.
До речі, зараз зі Світланою у нас чудові стосунки, навіть кращі ніж з власним сином. І я не нав’язуюсь їм телефонними дзвінками. Вона сама телефонує мені і розповідає, що з ними відбувається.
В моєму житті з’явилась не невістка, а дочка, яку я дуже сильно люблю!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – uanews
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
