– Тобі важливий не я, а мої гроші і прибутки! Я не витрачатиму їх на твої забаганки, лише на День народження привітаю, звичайно, і цього досить! Які квіти, подарунки, ресторани??? Не відкривай рота на мою зарплату! Чекає вона 100 троянд, ага, розігнався!
І Богдан після цієї розмови мене покинув. А вся справа в грошах та його жадібності і, як він сказав, в моїй меркантильності.
Я вважала, що у нас серйозні стосунки зустрічалися ми два роки. Як усім дівчатам і жінкам, мені подобається, коли хлопець дарує квіти, подарунки, запрошує іноді в кіно чи до ресторану.
Подруги розповідають про таке постійно, як їх їхні чоловіки балують, а мені й поділитися нема чим. Бо мій хлопець не вітає мене на свята, лише на День народження!
Коли я недавно вивела Богдана на відверту розмову, він відповів, що мені важливий не він, а його гроші, що він не витрачатиме гроші на мої забаганки, а лише на День народження привітає.
Сказав, що зараз жінки, надивившись усіляких відео у соцмережах, де дівчатам дарують по 100 троянд, вимагають від хлопців виконання всіх бажань, а потім пиляють чоловіка, що не заробив на квартиру.
– А як тут заробити, якщо витрачати доводиться на таких меркантильних, як ти!
Я не меркантильна. Минуло вже два тижні з моменту нашого розставання, але в голові досі звучать його слова: «Ти зациклена на грошах», «Не треба поводитися як королева».
Я ловлю себе на думці, що знову і знову повертаюся до цієї розмови, намагаюся зрозуміти, чи дійсно я була неправа. Але ж ні. Я не просила у нього дорогих подарунків, не вимагала брендових сумок або айфонів.
Я просто хотіла уваги. Хотіла, щоб людина, яка, як він казав, любить мене, іноді радувала мене без приводу. Нехай це буде шоколадка, нехай кава з собою, нехай ті ж квіти, які можна купити за двісті гривень, а той менше. Хіба це забагато?
Я не меркантильна. Я ніколи не оцінюю стосунки у грошах. Я оцінюю їх у вчинках. І якщо людина не хоче вкладатися в мене навіть на рівні буденних дрібниць, то чому я мала продовжувати вкладатися в ці відносини?
Мені було важко, прикро, але тепер, розлучившись, я розумію, що це просто несумісність. Я хочу поруч чоловіка, який бачитиме радість у тому, щоб зробити приємно своїй дівчині, а не людині, яка вважає це непотрібними витратами.
Чи я все ж таки не права і занадто багато вимагаю? Невже українській жінці має вистачати просто того, що її чоловік заробляє на хліб, ковбасу і комунальні?
Мені 27 років, а цей сайт читає багато старших за мене жінок з більшим життєвим досвідом, тому і прошу тут поради, хочеться почути сторонню думку.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
