fbpx
життєві історії
– Тобто, виходить, я повинна відмовитися від спортивної секції сина? – сердиться сорокарічна Наталя. – Нехай чотирнадцятирічний підліток бовтається без діла по вулицях, шукає пригод – зате у бабусі з дідом буде новий котел? Дуже добре! Або давай припинимо підготовку до вступу дочки? Діти – це основне, а батьки не голодують взагалі. Заміська життя – це їх каприз. Знали, на що йшли!

– Тобто, виходить, я повинна відмовитися від спортивної секції сина? – сердиться сорокарічна Наталя. – Нехай чотирнадцятирічний підліток бовтається без діла по вулицях, шукає пригод – зате у бабусі з дідом буде новий котел? Дуже добре! Або давай припинимо підготовку до вступу дочки? Діти – це основне, а батьки не голодують взагалі. Заміська життя – це їх каприз. Знали, на що йшли!

– Ну не відмовиш адже батькам! – примирливо тягне її чоловік. – Підготовка будинку, в якому вони живуть, до зими – це не примха. Давай краще подумаємо, на чому ми зможемо заощадити… Ось репетитор з англійської Катюшка – це навіщо? Нехай в інтернеті мову вчить. А фізика з математикою Кирилу? Не жирно? У мене не було ніяких репетиторів і нічого, навіть вивчився в непоганому вузі…

… Дітей у Наталії та її чоловіка двоє: донька перейшла в десятий, син – в сьомий клас і такі суперечки з чоловіком останнім часом виникають з помітною періодичністю. Пару років сім’я переїхала в трійку з двушки. Інакше просто ніяк: двоє дорослих дітей в сім’ї.

Тепер платять кредит і терплять певні труднощі.

А витрати на дітей з кожним роком витрати ростуть, як на дріжджах. Син займається спортом. Є успіхи і перспективи, тренер його хвалить. Проте спорт – це поїздки на збори, спорядження, змагання, в спортивні табори, постійні витрати. Плюс репетитори – уроки через тренування і різних заходів хлопцеві часто доводиться пропускати.

Наталі пропонували перевести хлопчика в спортшколу, але вони з чоловіком подумали і відмовилися. Загальна освіта там, якщо чесно, не найкраще. Після спортшколи можна буде піти тільки в професійний спорт, а у хлопчика все-таки повинен бути вибір.

Чи захоче спортивну кар’єру – відмінно. Ну а раптом не захоче? Передумав? Так просто не зможе цим займатися? А час буде згаяно…

До того ж і дочка без п’яти хвилин випускниця, через рік буде надходити, в наш час це все непросто. Репетитор, курси підготовки, англійська – дочка захотіла сама, розумничка, зараз без іноземної мови як без рук, і в прибиральниці не скрізь візьмуть. Наталія цьому тільки рада, нехай дівчинка вчиться, раз є бажання і потреба, батьки будуть платити. На добру справу не шкода.

Плюс одягнути треба двох підлітків, нагодувати – особливо син після своїх тренувань їсть дуже добре та й тренер рекомендує хлопчикові особливе посилене харчування. У спорті без цього ніяк.

Загалом, з грошима якось виходить так, що працюють обидва з чоловіком на непоганих посадах і з непоганою зарплатою – але проходять впритул.

Якщо від зарплат що і залишається, тут же виникають непередбачені витрати і на рахунках знову порожньо.

Але Наталя намагається не сумувати – через кілька років має стати легше. Скінчиться кредит, діти виростуть, дочка, дивись і курсі на третьому-четвертому почне потроху підробляти, ставати на ноги. А там і син визначиться. Прорвуться!

Єдина проблема – батьки-пенсіонери. Власне, Наталена мама нічого, живе сама, справляється, хоча, за великим рахунком, матеріальна допомога теж потрібна.

По крайній мірі, на продукти і ліки, не ті, які дають безкоштовно, а ті, які реально допомагають. Суми поки не захмарні і Наталя намагається допомогти матері, не дивлячись на те, що та кожен раз відмовляється брати продукти і гроші і дуже комплексує.

А ось батьки чоловіка поводяться по-іншому. Вони пару років тому раптом вирішили «стати ближче до землі», продали міську квартиру і переїхали в котедж.

Дуже скоро з’ясувалося, що мріяти про життя за містом – це одне, а жити в заміському будинку на дві пенсії – зовсім інше.

Будинок постійно вимагає якихось доробок і вкладень, то одне, то інше. Там підтікає, тут замокання, то і це треба міняти, лагодити котел і так далі… Та й ділянку доглядати двом стареньким дуже непросто. Те траву треба косити, то сніг чистити. Люди похилого віку до сина – допоможи! Ми, мовляв, тебе ростили, тепер твоя черга.

А син між тим теж не двожильний. І не студент вже, щоб в п’ятницю після роботи мотануть за триста км до батьків, почистити сніг, починають котел, притягти продуктів, справити поодинці всю важку чоловічу роботу по господарству, розвантажити машину з гноєм, а в понеділок з десятої ранку вже сидіти в своєму офісі.

Ні, ну раз в півроку можна влаштовувати такий тимурівський візит. Але допомога батькам потрібна постійно і кавалерійським наскоком раз на півроку тут не впораєшся.

Вихід один – наймати людей, в ідеалі – постійно, якусь сім’ю: щоб чинили, тягали, чистили сніг, розвантажували, ремонтували, привозили продукти, шукали майстрів, спостерігали за ремонтом, тому що батьки не особливо в цьому у всьому розуміють…

Чоловік б може і не проти найняти, йому це простіше, ніж слухати стогони і докори батьків, мовляв, навіщо тоді ми сина ростили, якщо в старості і допомоги чекати нізвідки! Але тут на диби стає Наталя.

Зайвих грошей у них немає і матеріальна допомога батькам означає тільки одне – урізання потреб дітей. Причому, саме зараз, в самий такий момент, коли дітей потрібно ставити на ноги, вирішувати питання з надходженням, долати проблеми пубертату і так далі.

Свекри, між іншим, самі придумали жити за містом. Сиділи б зараз в міській квартирі і в вус не дули. А вони захотіли, бач, в домовласники. Але це їх проблеми! Причому тут Наталя і діти!

– Ну це ти вже занадто! – нерішуче тягне чоловік. – Нічого не станеться, якщо людям похилого віку допоможемо. Ну, трохи підтягнемо пояса… Подивися, де і що можна заощадити…

– Ну і де заощадити? – глузливо перепитує Наталя.

– Ну… Зі спортом треба щось вирішувати. Якщо не займатися цим професійно, то й нема чого туди вкладатися, вистачить вже! Нехай вдома сидить, уроки вчить – дивися і репетитори не знадобляться! Та й старша теж… Нехай вчиться сама, є інтернет, вчителі в школі, будь-яка література – що, мало? та й про надходження в десятому класі рано думати – ще півтора роки попереду!

Але Наталя урізати дітей абсолютно не згодна. Так, нехай не все, чим вони займаються, життєво необхідно, але з якого дива їх цього позбавляти?

Коли ще спортом займатися і мови вчити, як не в школі?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook