fbpx

Тоді, 5 років тому, нам з Ярославом здавалося, що проти нас – увесь світ. Та ми ризикнули і створили родину. Мені тоді було 30, розлучена, двійко діточок. Ярику – майже 20, навчався у виші, працював. Минуло 5 років, світ якось змирився з нашим рішенням і вибором, а от рідня мого чоловіка – ні, і не збирається. Я більше не можу мати дітей, чоловік про це знає і його все влаштовує. Він став справжнім батьком для моїх хлопчиків, вони до Ярика дуже тягнуться. Тим більше, їхнього рідного тата вже нема на світі, тому Ярослав для Мишка і Миколки – єдиний тато

Тоді, 5 років тому, нам з Ярославом здавалося, що проти нас – увесь світ. Та ми ризикнули і створили родину. Мені тоді було 30, розлучена, двійко діточок. Ярику – майже 20, навчався у виші, працював.

Минуло 5 років, світ якось змирився з нашим рішенням і вибором, а от рідня мого чоловіка – ні, і не збирається. І от я дуже хорчу попросити поради, як нам бути, що нам робити?

Так, у нас з чоловіком велика різниця, мені зараз 35 років, від першого шлюбу двоє дітей, два синчка. Ярославу 24 роки, ми разом уже 5 років.

Так. ми познайомилися з ним, коли йому було майже 20 років, як тільки познайомилися я дізналася скільки йому років, він просто не виглядає на свій вік, він виглядатиме старше.

Я більше не можу мати дітей, чоловік про це знає і його все влаштовує. Він став справжнім батьком для моїх хлопчиків, вони до Ярика дуже тягнуться. Тим більше, їхнього рідного тата вже нема на світі, тому Ярослав для Мишка і Миколки – єдиний тато.

Але повернуся знову назад. Коли я дізналася, скільки Ярославу років, у нас вже були стосунки, я йому сказала тоді, аби він поговорив зі своїми батьками, пояснив ситуацію. Я казала, що якщо вони проти будуть – я проти них не піду.

Але вони йому на той момент дозволили, а зараз кажуть, що тоді вони думали, що він пограється – і все. А я вмиявилася не іграшкою. І у нас виявилося кохання.

І ось ми живемо разом, минуло 5 років, і тепер родичі чоловіка переконують його, що далі йому буде зі мною погано. Вони з усіх сил стараються всіляко його у мене забрати, навіть знайомлять з молодими дівчатами!

Ставлять Ярославу ультиматуми – або вони, а бо я, але хай забуде про них. І що нам робити? Проти них він не може піти, любить батьків і сестру дуже.

Я не розумію, чому вони так налаштовані і кажуть, що все погано у нас? У нас навпаки все добре, ми чудова родина, і я, і Ярослав – щасливі.

Що тепер робити? Допоможіть будь ласка. Вже три дні нічого не їм не сплю, думки не дають спокою. Хіба я можу ось так просто віддати своє щастя, відмовитися від Ярослава?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page