То сталося взимку, наближався Новий рік. І тато сказав мамі, що йде від нас, що у нього інша жінка. І він пішов. А через тиждень аочав ходити до нас, просити маму, аби вона його вибачила, говорив, що на нього найшло якесь затьмарення, що любить він тільки нас.
Мамі всі рідні і друзі говорили, щоб вона не піддавалася на його вмовляння, що він не виправиться, що йому ніколи не можна вірити більше.
А я вірила батьку, у щирість його слів. Тоді, у 13 років, я попросила маму і вона це зробила. Заради мене. Вона простила тата. Як їй це далося – не знаю, але я неймовірно їй вдячна, їм обом, бо любила їх однаково. Я вже доросла, а вони разом. Більше таких іспитів у їхньому житті не було, тато засвоїв урок і любить і цінує маму.
Я виросла, вийшла заміж, народила двох діток. Жили ми з Назаром добре, але побут, буденні турботи, втома, іпотеки і кредити – все це обтяжило наші відносини, ми віддалилися з роками один від одного.
Кілька місяців тому я оступилася. І чоловік дізнався. Мій інший чоловік, колега по роботі, коли я сказала йому, що люблю свою родину і треба припинити стосунки, сам розповів все Назару, показав нашу переписку.
Назар переїхав до мами на тиждень. Він думав, а я… молилася і сподівалася. Я заприсяглася чоловіку, що більше це не повториться, що я точно знаю тепер: зраджувати – ще важче, ніж бути зрадженим.
І він повернувся. До мене і до дітей. Кілька днів ми жили у різних кімнатах, а потім все налагодилося.
Мерехтить вогнями вбрана ялинка, скоро Новий рік. Бігають, сміються, граються наші діти. У них є і мама, і тато.
Дива існують.
Я не знаю, чи завжди можна і варто прощати, та й не всім це дано. Мене у житті оточили люди, які володіють цим безцінним даром. Я плачу від щастя.
Автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
