fbpx

Тоді я відкрила гаманець і непомітно поклала в конверт 300 доларів, мовляв, дорога свахо, ми забули вас привітати. Ми з Ілоночкою не встигли досить близько познайомитися. Я сама сільська.

Мій син Богдан одружився трохи більше півроку тому. І не, повірите, це не чергова історія про погану невістку. З іншого боку, час покаже, адже ми з Ілоночкою не встигли досить близько познайомитися.

Я сама сільська. Моє дитинство та юність минули у невеликому селі недалеко від обласного центру на Полтавщині. Я добре навчалася у школі та вступила до інституту. Виїхала до міста і почала жити у гуртожитку.

У якийсь період ми з подругами зачастили ходити в бібліотеку, а звідти прямо в наш улюблений кафетерій, де подавали просто дивовижні пиріжки.

Там ми й познайомились із майбутнім чоловіком Петром. У нього вже тоді були серйозні цілі у житті та непогані знайомства по всьому місту.

Все йшло добре, і за кілька років ми одружилися. Мій Петрусь став директором одного невеликого заводика, а я зайняла посаду бухгалтера. Не дарма стільки часу приділила професії!

Потім народився син, але на нас це ніяк не позначилося у фінансовому плані. Справи наші йшли добре, замовлення надходили регулярно, чоловік розвивав виробництво.

Не довго розповідатиму, але ми і зараз не бідуємо, не дивлячись на складні часи й те, що відбувається зараз в нашій Україні. Тільки ми вже не такі молоді, але хоча б на життя гріх скаржитися.

Як я вже сказала, син Богдан одружився. Його обраниця Ілона дуже нагадує мені мене саму двадцять років тому. По клубах не ходить, тримається скромно, на одяг не витрачає більше, ніж треба. Хоча син її хотів би балувати. Але ні: весілля зробили скромним, гостей було мінімум, жодних конкурсів та тамади. А весільну подорож вирішили відкласти на рік, адже Богдана за кордон не випустять поки що.

Зізнатися, я хотіла гарної ​​урочистості. Єдиний син одружується, можна й відзначити гідно. Похвалитися родичам, трохи позлити подруг.

Молодим ми купили квартирку, а синові тато купив машину. Для діла, звичайно. Просто кататися містом і витрачати бензин – це розкіш для підлітків-мажорів.

Зі своєю свахою Іриною я познайомилася прямо на весіллі. Вона все життя прожила в селі, як виявилося, по сусідству з моїм селом. Хоч вона і всього на 2 роки старша за мене, ви б так ніколи не сказали. Опустимо її одяг: ганчірки, навіть за мірками міських незаможних мешканців. Волосся незрозумілого кольору і все якісь скуйовджені – ніякої зачіски, одним словом. Окуляри у “бабусиній оправі”. Їй тільки клюки не вистачало, чесне слово.

Але ось невістка свою маму дуже любить. Постійно крутилася біля мами, підсипала їй у тарілку чогось смачнішого. Знаєте, це було дуже зворушливо. Особливо коли дивишся, як вона, не стара взагалі жінка, по-дитячому здригалася, коли музика починала голосно і раптово грати. Але що вдієш, весілля на те і свято з піснями та танцями.

Отже, скромне свято пройшло, молоді потихеньку почали звикати до нової сторінки їхнього життя, а ми з чоловіком зайнялися своїми справами. І раптом – дзвінок.

Богдан повідомив, що скоро у моєї свахи день народження. Ювілей, 50 років. Треба б усім нам з’їздити, бо якось не по-родинному, чи що.

Скажу одразу, їхати я не хотіла зовсім у такий час, як зараз. Та й знову дивитись на сіре село без асфальту, ліхтарів та нормальних доріг. Вигадувати теми для розмови, посміхатися без жодного приводу. Але тепер треба, адже ми не чужі.

Словом, купили ми з чоловіком якийсь простенький букетик і дістали з комори сервіз столітньої давності, який нам хтось, напевно, теж подарував свого часу. Поїхали.

Нас зустріла злякана Ірина, вся в турботах і з круглими очима. Виявилося, вона чекала на гостей набагато пізніше і тільки на чаювання. Молоді справді приїхали пізніше, мабуть спеціально, щоб дати батькам поспілкуватися між собою.

Спочатку розмова зовсім не клеїлася. Чоловік мовчав і, здавалося, дивився в одну точку. Я згадувала молодість, але якихось позитивних моментів не могла пригадати.

Потім я звернула увагу на інтер’єр цього маленького простого будиночка. Ви не повірете. Все було настільки до місця, настільки акуратно і в той же час практично, що я навіть на якийсь час втратила нитку розмови. Чистенько, вимито. Все на своїх місцях. Я попросила показати мені кухню, ванну, і там все було точнісінько так само: ідеальний порядок.

Ми розмовляли, і ця мила жінка розповіла мені, напевно, все своє життя. Як виховувала дочку, як їх покинув чоловік і все-все-все. Незважаючи на її роботу вчителькою, вона встигає ще стежити за будинком, вирощувати деякі овочі, шити і так далі. Як я зрозуміла, часу в неї залишається тільки на сон, але енергія так і світилася всередині цієї чистої людини.

Прийшли син із невісткою. Дістали з машини продуктів і дещо випити, день народження перейшов в урочисту фазу. І мені було так приємно сидіти разом, дивитися на незнайому мені жінку і просто її слухати!

Наприкінці вечора, коли всі вже потихеньку почали збиратися, я не витримала. Дістала зі своєї «про всяк випадок» заначки 300 доларів і загорнула їх у якийсь папірець. Звичайний білий листочок, мабуть, із зошита для записів. Не підписувала нічого. Це ж не листівка якась. Поклала на одну з полиць у шафі і пішла до передпокою.

Ви думаєте, я була в стані афекту того вечора? Абсолютно ні, навіть близько. Просто я зрозуміла, що Ірині мій подарунок знадобиться і вона вже точно розпорядиться їм розумно. Для мене це зовсім не відчутно по гаманцю. Я дійсно рада, що познайомилася з такою цікавою людиною. Ніколи не думала, що буду в дикому захваті від рідної свахи, що мешкає в маленькому селі! Буває й таке.

Всім добра й головне – миру.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page