Дивлячись на своїх подруг, я боялася, що сама скоро опинюся в кріслі-гойдалці з пряжею в руках. Тим більше, що у мене є син і маленький онук. Я завжди намагалася допомагати молодій сім’ї, щороку у відпустку я їздила на дачу, влітку робила консервацію, щоб було що взимку їсти.
Вихід на роботу на пенсії здавався мені нормальною практикою, але мій чоловік так не вважав. Тому поки я гадала, як розпочати розмову з чоловіком про вихід на роботу на пенсії, запропонувала поїхати на дачу, розвіятися.
Мій чоловік Тимофій не любив їздити на дачу. Він знав, що там відпочити ніколи не виходить. Коли я заговорила про поїздку на дачу, він, звісно ж, обурився: «Та я на пенсію вийшов не для того, щоб на дачі пахати». А я за своє: «Консервацію треба готувати, бо дітям їсти буде нічого».
Я любила зустрічати світанок у альтанці з чашкою гарячого чаю. Тут я вдавалася до спогадів і розмовляла зі своїм чоловіком. Адже він колись сказав, що його ноги тут не буде. Але вже 30 з лишком років ми їздимо сюди регулярно, хоч це й не подобається Тимофію. Але й у нього є приємні спогади про дачу.
Ділянку ми не збиралося продавати, хоч і часто сперечалися через неї. Ми хотіли розширити володіння за рахунок покинутого сусідського городу, та тільки не мали заощаджень для цього. Поки я думала, як чоловікові сказати про підробіток, то взялася зробити грядки, а чоловіка попросила дрова наколоти, щоб увечері відігрітися в лазні. Але сказала: «Тільки синові не дзвони, не хочу бачити його дружину».
Увечері Тимофій приніс квасу, ми разом відпочивали у альтанці. Раптом чоловік заявив, що спатиме на сіновалі, як раніше: «Давай як у старі часи, згадаємо молодість». Я спочатку була проти, але на сіновалі і справді колись було добре, з цим місцем у нас пов’язані приємні спогади.
Після ночі на сіні ми ніби згуртувалося ще більше і вже не сперечалося ні про що. Чоловік мовчки допомагав мені, а я його ні в чому не дорікала.
А тепер до суті моєї розповіді. Незрозуміло, чому я не злюбила невістку. Мені здавалося, Вероніка сину зовсім не підходить. Коли син прийшов наступного дня навідатися до нас, я вигукнула: «Ти чому онука мого не привіз? Добре, що дружину не прихопив».
Син насупився, йому неприємно було, що дружина і мама не ладнають. Але сам він виглядав виснаженим роботою, і в цьому я звинувачувала невістку. Звичайно, мама завжди хоче, щоб син був щасливим, але, схоже, в сім’ї у нього було не все гладко.
Коли ми з чоловіком і син після важкого дня сіли за стіл вечеряти, Артем сказав, що приїде наступними вихідними із сином та дружиною. Цій новині я не зраділа, ну зате онука побачу.
За кілька днів син зателефонував і тривожно попросив дати йому ключі від міської квартири, здавалося, що він поспішає. Артем сказав, що йому треба забрати деякі документи. Я одразу запідозрила недобре і сказала, що сама приїду та допоможу знайти папери.
Коли я зустрілася із сином, він був чимось засмучений, документи знайшлися, але я не могла не спитати, що відбувається.
“Я розлучаюся, мамо”, – сказав Артем. Я чомусь одразу відчула себе винною. Це я постійно кидала шпильки у бік невістки, але не хотіла я руйнувати сім’ю сина. Я одразу попросила Артема допомогти на дачі, бо батько не впорається. Син погодився і сказав, що приїде у вихідні, як домовлялися.
Я знала, що Артем приїде без дружини, але мені треба було їх помирити. Я розуміла, що через якісь дрібниці дуже просто зруйнувати сім’ю. Тільки наполегливим бажанням працювати над стосунками можна зберегти почуття, адже у них є маленький син. Як йому житиметься лише з одним із батьків? Він любить і маму, і тата.
Я пішла до куми за порадою, розповіла про свої побоювання та плани сина. Кума зрозуміла, що тут я завинила, адже я їй частенько скаржилася на невістку по телефону. Але я мала план, і кума його схвалила.
кума Наталя зателефонувала невістці та сказала, що їм на дачі потрібна допомога. Тож син не підозрював, що дружина приїде. А невістка, хоч і здивована, погодилася приїхати. Коли вони зустрілися у вихідні з Артемом, то жодного слова одне одному не сказали.
Я вирішила, що треба їм поспати на сіновалі. Якимось чудовим чином це місце зближує, ріднить, відсіває переживання та недомовленості. Так і сталося.
На ранок я тихенько зазирнула на сінок, Артем спав, міцно обійнявши свою дружину. Я раділа, що вони вирішили конфлікт. Тепер можна було вирішити іншу проблему: сказати чоловікові про підробіток.
Коли ми всією сім’єю сіли за стіл, я розповіла про свої плани. Тимофій обурився: «Залишиш дачу на мене, а сама в місто поїдеш?» – чоловік не збирався тут залишатися сам. Але надвечір він передумав. Тут і справді було добре. Природа зцілює розум і заспокоює душу. Тимофій погодився зі мною: «Якщо ти так хочеш, їдь».
Після того, як я влаштувалася в офіс працювати прибиральницею, мені було чим поділитися із чоловіком. Плітки дуже веселили Тимофія, ми стали ще ближче одне до одного. А тепер з’явилася можливість відкладати кошти.
Працюючи, я не могла пропустити розмови співробітників офісу повз вуха. А минулого тижня сталося неймовірне. Я побачила, як колеги по роботі посперечалися, вони вже махали руками один перед одним. Я вирішила розняти двох молодих хлопців. Поки я заспокоювала і мирила їх, підійшов начальник фірми.
Переді мною стояв чоловік, я знала його маленьким хлопчиком. Це той хлопчик, якого я 20 років тому винесла з палахтючої будівлі. Я заплакала. Начальник, зрозумівши, хто перед ним стоїть, упав навколішки і почав плакати. Він не міг повірити, що я так змушена зустрічати свою старість. В його силах було все змінити.
Начальник влаштував мене на посаду старшого адміністратора, тож я тепер маю вищу зарплату і не витрачаю сили на прибирання. Дякую за увагу! Всім бажаю щастя й миру й берегти одне одного!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.