Моя мама не надто багато часу приділяла мені у дитинстві. Через щільний робочий графік вона змушена була залишати мене бабусі. І тільки коли мені виповнилося 13 років, ми нарешті стали жити так, як і належить рідним людям. На одній квартирі під одним дахом.
Для мами чистота була чи не першому місці. Особливо це чомусь стосувалося вікон. Але прибирати чомусь мала саме я. А коли я відмовлялася, починалися скарги. Доросла жінка мало не падала і говорила, як їй погано. Мовляв, донька їй зовсім не допомагає, всім на неї начхати. І я йшла по ганчірки.
Всі ті роки я жила у постійній боротьбі почуття провини та роздратування. З одного боку, я не хотіла виконувати непотрібну роботу. З іншого боку, любов до матері не давала сказати їй остаточного «ні». У 18 років я твердо вирішила стати поганою господинею, і коли настав час, швидко з’їхала від матері.
Але ні життя окремо, ні подальше заміжжя не зупиняло мою маму. Вона регулярно і наполегливо дзвонила мені й вимагала, щоб я приїхала та прибрала квартиру.
Коли я запропонувала викликати їй платну прибиральницю, мати сприйняла це дуже негативно. Як же так, що то за дочка така, що не хоче допомогти матері? Що далі, то рідше я відвідувала матір – не могла себе пересилити.
Фінальною краплею став нічний дзвінок, коли мама почала ридати у слухавку про те, як їй погано. Ми з чоловіком зірвалися з ліжка і таксі поїхали через все місто, щоб зрозуміти, що трапилося. Але двері нам відчинила заспана і здорова мати.
Мабуть, після того, як вона виплакалася мені в трубку, одразу лягла спати. А я потім кілька днів не могла заспокоїтись.
Минуло якийсь час, і я поступово відійшла. Я намагалася зрозуміти свою матір. Що нею рухає? Чому вона поводиться так? А що, якщо моя мати тільки таким чином здатна покликати мене? Що, якщо це її єдиний спосіб сказати «я тебе люблю»? Я вирішила це перевірити.
Я знову почала відвідувати матір. Брала з собою дітей і засиджувалась у гостях допізна. Було непросто, характер матері не переробиш. Але все ж таки був прогрес. А потім здоров’я матері дуже підкосилося насправді.
Потрібна була доглядальниця. Я дізналася про ціни і засмутилася таким високим цінам. Адже мама була вже лежачою, і їй був потрібний повноцінний догляд. Хай краще я сама всім займатимуся. Все ж таки матері хочеться бути поруч з рідною людиною.
Тоді я залишила роботу і поїхала до матері доглядальницею. Нікого не влаштовувала ця ситуація. Чоловік був відверто проти, діти теж не були в захваті від пропажі мами, та й мій ентузіазм дочірньої любові швидко вичерпався.
Я ж не була професійною доглядальницею. Мені було важко як фізично, і морально. Адже хоч би що я робила, мати завжди була незадоволена. Вона бурчала та виливала на мене всі негативні емоції. Я була у розпачі.
Пробувши доглядальницею 8 місяців, я не витримала та привела професіонала. Мати, звичайно, дуже чинила опір. Адже це була чужа людина. Що це за дочка така, що не хоче доглядати рідну матір? Не слухаючи її, я повернулася додому.
Не минуло й півроку, як мама почала самостійно ходити. Коли поруч із нею виявилася непідвладна їй людина, магія розвіялася, і мама стрімко пішла на одужання. Як пояснити це чудове зцілення?
Але мені вже було все одно. Я так утомилася, що вже не могла і не хотіла думати про цю людину. Більше я не піддаватимуться її маніпуляціям. Та звичайно, я по-своєму люблю маму і ніколи не залишу її в скруті, завжди прийду на допомогу за справжньої потреби.
Передрук без посилання на сайт заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.