Того дня Арсен повернувся з Польщі, і за вечерею сказав, що добре б було, щоб наш великий будинок не пустував, пустити в нього квартирантів. – В мене до того ж вже є хороша кандидатура. Світлана, жінка господарська. В неї двійко дітей. Буде тобі підмога і на кухні, і в прибиранні. – Якось мені стало від цього не по собі.
Ми з моїм чоловіком Арсеном спочатку жили дуже добре. Я познайомилася з ним через друзів, мені було тоді 25 років, а йому 28. Арсен на той час був досить успішним чоловіком у своїй області. Він заснував бізнес, в якому йому просто не було рівних, та й жив на широку ногу. Ми зустрічалися пів року, а потім він зробив мені пропозицію. Ось і почалося наше подружнє життя.
Арсен займався бізнесом, я йому допомагала у всьому, та займалася домашнім побутом. Ох і добре нам жилося. Грошей було… купуй, що хочеш. Ми купили автівку, великий будинок, навіть дачу. Думали, що так завжди буде.
Але незабаром у бізнесі почали з’являтися конкуренти, і заробіток почав йти на спад. Грошей ставало дедалі менше, а напруга в сім’ї зростала. Син якраз пішов у школу, а бізнес чоловіка зовсім збанкротував. Спочатку довелося продати дачу, потім автівку. Із роботою було дуже складно. Я пішла працювати в офіс секретарем, але там не так багато платять, тим більше, що ми звикли до хорошого життя із чоловіком та сином.
В той час чоловік вирішив поїхати на заробітки, за порадою одного знайомого. Звичайно, мені не особливо хотілося розлучатися з арсеном на тривалий час, але ж жити якось треба. Тим більше, що ми домовилися, що Арсен заробить грошей за кордоном і ми вкладемо їх у якийсь новий, більш прибутковий бізнес. Тож доводилося мовчати.
Одного дня Арсен повернувся з Польщі додому і став мені розповідати про те, що було б непогано взяти квартирантку до себе, щоб полегшити нам життя. Будинок у нас великий, місця на всіх вистачить та й гроші зайвими не бувають. Він якраз на заробітках познайомився з однією жінкою, вона такого ж віку, як і він, має двох дітей. Зі здоров’ям у жінки деякі є питання, вона хоче повернутися на Україну. У неї є відкладені гроші, треба житло на пару місяців взяти в оренду. Ось і могла б вона з дітьми у нас жити.
– Так і прибирати тобі буде менше, і буде з ким поговорити, – говорив чоловік.
Але річ у тому, що я не хочу чужих людей у домі. А ще й дітей, які будуть 2бардак” у домі робити, тим більше, що у неї двоє хлопчиків, а хлопчики на місці не сидять ніколи. Та й кухню ділити з іншою господинею – це теж не дуже приємно. Гроші, звісно, не завадять, але я не хочу. А чоловік усе уперся на своєму. Та й питання — а раптом він якесь відношення має до цієї жінки. З якого це дива Арсен вирішив допомагати незнайомій людині.
Що б ви мені порадили в такій ситуації?
Фото ілюстративне
