Мені було вже майже сорок, і надія на те, що я коли-небудь вийду заміж – згасала.
Я доволі красива та розумна жінка, але якось не везе мені з чоловіками. Я зустрічалась з деякими, але все щось було не те. Мама та подруги часто мені говорили, що я шукаю ідеалу, а таких немає, а якщо і є, то вже давно одружені.
Я це розуміла, але не вважала себе такою вимогливою. Я, як і кожна жінка, хотіла знайти свого єдиного. Я навіть уявляла, як зрозумію, що це саме та – моя людина, дана мені Богом.
Я забезпечена. В мене своя квартира, бізнес, який приносить хороший дохід, але на серці пустка.
Того дня було свято Покров Пресвятої Богородиці. В нашому селі в цей день празник. Я давно не навідувалась до мами, тому вирішила провідати. Я накупила різних делікатесів, хоча мама завжди проти. – Для чого тратити на таке гроші? В мене все є, – любить вона казати. – І поїхала.
Дома я ще встигла допомогти мамі з прибиранням, ввечері ми підготували все для салатиків, та зварили гарячі страви. Гостей мало бути чимало.
Я пізно лягла спати. І вже ближче ранку мені сниться сон. Ніби св. Марія мене обіймає і каже, що все буде добре, що вийду заміж, але для мого щастя в домі бракує образу вишитого моїми руками. Зранку мене розбудила мама, бо вже треба було збиратись в церкву.
Того дня мені з голови все не йшов сон.
– І справді, в мене така шикарна, простора квартира в елітному районі. Всім займався дизайнер. Подруги, коли приходять в гості, то з заздрістю оглядають мої хороми. Але над моїм ліжком висіла картина відомого львівського художника, замість образу святих, так же продумав дизайнер…
Приїхавши додому я взялась за зміни. На ринку я придбала все необхідне, щоб бісером вишити Марію з Ісусиком на руках. Через два місяці я навколішки стояла перед іконою і просила у Марії жіночого щастя.
22 грудня ми завжди святкуємо Анни, а так як у нас бабуся носить це ім’я вся родина з’їжджається до нас, щоб привітати бабусю.
Не могло обійтись і без мене, але по дорозі у мене заглох автомобіль. Зима, сніг, мороз – що робити? Я взялась телефонувати родичам, які поблизу живуть, як зупинилася біля мене машина.
– Потрібна допомога? – сказав чоловік, який вийшов з чорного джипа.
Я розгубилася, але мороз привів мене до тями. Того дня мою автівку забрав евакуатор, а в село мене підвіз загадковий чоловік на ім’я Руслан.
Сам Руслан вже більше п’яти років, як розлучений. В нього син, правда вже дорослий і бізнес – автосервіс, де і полагодили того дня мою автівку.
З того дня минуло вже три роки. Ми відгуляли невеличке весілля. Живемо в його домі за Львовом, а ще, у нас з’явився маленький ангелик, на ім’я – Марічка.
Ось такий у мене був сон – віщий сон.
До речі, образ Пресвятої я перевезла у наш з Русланом дім.
Дякую тобі, Маріє, за такий подарунок!
Автор – Наталя Гуренко
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
