Я, як і більшість невісток, хотіла жити якнайдалі від рідні чоловіка. І річ не в тому, що вони погані люди. Просто категоричні та консервативні.
Вони почали реагувати на мене погано, як тільки дізналися, що ми з Олегом познайомилися, не так як всі інші “нормальні” люди
– В тому ж комп’ютері хіба є достойні дівчата? – заводили один поперед другого.
Я б ще мовчала, якщо вони це все лише всередині сім’ї обговорювали. Так вони ж мені це прямо в обличчя говорили.
Я, звичайно, прийняла все це на свій рахунок. Тому зробила висновок, що краще триматися від цих людей якнайдалі. Але це не завжди виходило. Відносини між нами завжди були напруженими.
Батьки Олега не молоді, тому їм було важко прийняти той факт, що молодь зараз живе по-іншому. Щоб не сперечатися, я просто мовчала.
Все було нічого, доки я не дізналася, що чекаю дитину. З того часу батьки чоловіка постійно намовляли і напрошувалися в гості. Намагалися мене вчити розуму.
– На теперішніх матусь важко й дивитися, – повчала мене свекруха.
– Дітей до двох років у підгузки одягають. Це ж для здоров’я погано! Але з нашим онуком я тобі не дозволю чинити.
– І ім’я онуку ми гарне дамо. А то я знаю, яка сьогодні мода дивна, – наголосив Іван Васильович.
– Якщо Боженька подарує нам онучку, то можна назвати її Богданкою – так звали мою матір. Вона була доброю жінкою! – додала моя свекруха.
Я вирішила довго не тягнути і поговорити по-душам з Олегом.
– Розумієш, люба, це ж їхній перший онук. Не будемо їм перечити. Просто кивай головою, а сама роби, як вважаєш за потрібне.
Я так і намагалася, але не завжди виходило. Потім був ювілей у мого свекра. Всі родичі почали завалювати мене своїми дивними порадами, а свекруха лише єхидно усміхалася.
В один момент з мене просто вирвалося.
-Нічого лізти у моє життя. Я не хочу вас бачити та чути аж до виписки! Дайте мені нормально виносити малюка!
Я вийшла у під’їзд. Спина нила. Почула двері, що грюкнули – це була свекруха.
– Покличте Олега, і скажіть, що я хочу поїхати додому!
– Ти чого так підскочила? Зупинися. Я нічого поганого тобі не зробила. І взагалі, хочу вибачитися перед тобою.
– Не хочу я чути ваших вибачень!
Мені було справді не добре.
– Ти так зблідла, може приляжеш? – почала хвилюватися свекруха.
-Просто дайте мені спокій, і не чіпайте лишній раз. Я йду до автівки. Скажете Олегу.
Всю дорогу з Олегом ми мовчали. Мені стало краще, але коли зранку чоловік поїхав на роботу, то я знову відчула себе гірше.
І тут почувся дверний дзвінок, це були мої “улюблені” свекри. Вони з порогу помітили мій стан і одразу вирішили відвезти мене до лікаря.
Я вперше не чинила їм опір, а в кінцевому результаті ще й подякувала, оскільки, якби мене не положили, то не знаю, чим би це все закінчилося. Все було серйозно. В клініці я пробула майже дві неділі.
Того дня я зрозуміла, що мої свекри насправді сильно за мене хвилюються, і дякувати Богу, вони приїхали вчасно.
Завдяки їх турботі у нас з Олегом народилася чудова донечка.
– Ой, яка ж у нас внучечка славна, а кучері які, як у матусі. Красунечка! Нехай Боженька дарує їй щасливу долю! – повторювали свекор зі свекрухою.
– Ми подумали і вирішили назвати її Богданою. Богдана Олегівна – звучить дуже гарно.
Свекруха була не в собі від щастя! Її прямо розпирало від гордості. Я була задоволена, що догодила родичам та чоловікові. Хоча мені самій дуже подобалось це ім’я. Наша крихітка справді подарована нам Богом.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua