Того дня Катерині приснився сон, ніби її донька в якійсь чужій країні, з височезними будинками, які миготять, а поруч з нею чоловік, але обличчя видно не було. Він пригортає її Марічку до себе, а потім виймає червону бархатисту коробочку в якій обручка, але не така, як ми звикли бачити, а чорна-чорнюча
– Ой, спиться та й сниться, сказала жінка, та й пішла на кухню готувати каву.
До Катерини та Олега довго не прилітав лелека, але коли це сталося, то батьки сказали, будь що зроблять, але поставлять єдину дочку на ноги.
Так і сталося. Марічка гарно вчилася в школі. Батьки тішилися, бо не ходила вона ні на дискотеки, ні на танці. Вечори вона проводила за книгами. Коли прийшов час обирати професію, довго не думали.
Марічка захоплювалася іноземними мовами. Але ось після закінчення мама почала хвилюватись за дочку.
– Всі твої однолітки вже діточок за ручки водять, а ти щось довгенько в дівках засиділася.
Але Марічка не хвилювалася, її більше бентежило те, що вона не могла знайти хорошу роботу. Але і тут все батьки налагодили. Через знайомих Катерина прилаштувала Марічку працювати в хорошу компанію – перекладачем.
Дівчина гарно себе відрекомендувала, тому через деякий час вона стала правою рукою директора.
– Марічко, подавай документи на закордонний паспорт, – гордо сказав Іван Петрович. – Скоро поїдемо в польщу. Дай Бог, і підпишемо контракт, який принесе нам славу.
З того часу Марічка майже щотижня кудись, як не їздила то літала. Її очі світилися. Це була робота її мрії.
– Яку ж добру посаду отримала наша донька. Може якого бізнесмена там собі знайде, і заживе щасливо. – тішилася Катерина.
Та бізнесменів все не було…
– Мамо, скільки в мене тих років. Ще знайду і я своє справжнє кохання. Не хвилюйся. Ось через місяць ми повинні летіти до Америки. Вже дочекатися не можу. Це такий досвід.
З Америки Марічка прилетіла сама не своя. Все літала в хмарах. Як тільки мама не випитувала, дівчина мовчала.
Якось пізно ввечері побачила Катерина, що світло у кімнаті дочки ще горить.
– Мабуть знову засиділася за книгою.
Але непомітно відкривши двері, мама побачила дочку не за книгою, а за розмовою в скайпі. Марічка швиденько попрощалася з хлопцем і вимкнула комп’ютер.
– Так, давай, ділись зі мною усіма подробицями, – мама сіла на розстелене ліжко з думкою, що нарешті вона дізнається всю правду.
– Мамо, я справді закохалася. Але я боюсь, ви будете проти нашого з Ітаном шлюбу.
– Ітан? Так він іноземець, доню, так?
– Так, ми познайомились в Америці. Він і є нашим партнером. У Івана Петровича на нього велика надія.
– А з чого ти взяла, що він мені не сподобається? Хоча, ой лишенько, ти ж до нього в Америку переїдеш, а ми, що буде з нами?, – бідкалася Катерина.
– Нікуди я не поки не їду. Мамо, заспокойся.
– Так, а чому тоді ми маємо бути проти?
– Справа в тому, що… Краще сама подивись, – Марічка відкрила в галереї телефона фото, а на ньому… чорний, як земля хлопчина ніжно обіймає її Марічку, в якої біле-білюсіньке личко.
Спершу вона не могла промовити і слова, але потім змирилася, коли вмить згадала цей сон, де чоловік, без обличчя, дарує її дочці чорну обручку.
– Ось воно до чого снилося.
З того дня минуло вже десять років. У Ітана та Марічки народилося двоє смаглявих дівчаток, яких Бог нагородив неймовірною красою. Вони, до речі, співпрацюють з модельним агентством, і їх можна побачити на рекламах різних товарів.
Бабуся Катерина переїхала жити в їх простору київську квартиру. До сьогодні вона не перестає дякувати Богу за щасливу долю дочки, а тепер уже й онучат, яких вона з малечку доглядає, адже дочка з зятем – великі бізнесмени.
Ось таке воно, життя!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – img2.akspic
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
