Своїх батьків я ніколи не бачила. Мене виховували бабуся та дідусь. Все, що могли, вони мені дали. Я виросла хорошою людиною. Єдине, що вони мене просили, не тягнути довго з заміжжям, щоб встигнути поняньчитись з маленькими.
Та, на жаль, так не вийшло, але мова не про те…
В той день нас з синочком мали виписати додому. Я з гордістю оглядала свою крихітку. Як довго ми зі Степаном чекала на це диво.
З самого ранку я метушилася, обирала наряд для себе, для Андрійка вже був готовий білий конвертик з голубим бантиком. Я навіть зачіску модну в когось пригледіла і випробовувала її на собі, так хотіла свого Степана здивувати.
Якось я почула на коридорі дивний звук. Він не був, як зазвичай у пологовому будинку. Я вийшла поглянути, що ж відбувається.
На коридорі стояла жінка років 50-ти і в пів голосу промовляла молитву. В той час її донька, як я потім дізналася, приводила на світ свого первістка.
Я ніколи не відчувала любов матері, але саме тоді я зрозуміла, що вона є і має неймовірну силу.
Мама завжди буде промовляти молитву за свою дитину, де б вона не знаходилась: поруч з нею, в далекій та чужій країні, в лікарні, чи просто в невістках. Серце матері – безкрає!
Давайте побережемо сердечко матері! Зателефонуйте їй прямо зараз і просто спитайте, як справи, а в кінці скажіть, як сильно ви її любите!
Як би я хотіла, щоб в такий важливий момент в моєму житті, як народження нової дитинки, моя мама просила у Господа допомоги…
Автор – Наталя Гуренко
Передрук заборонено!
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook