Того дня ми були на роботі. Богдан приїхав по мене ввечері, і ми “через магазин”, попрямували додому. Наскільки мій чоловік спокійний, та його “маманька” своїми вчинками змогла розбудити і в нього звіра, я вже мовчу про себе. – А я стільки раз просила: “Скажи їй щось! Це ж твоя мама!”
Леся Павлівна – мама мого улюбленого чоловіка Богдана. Вона жінка дуже хороша, але дуже активна. Поки вона працювала, вона в наше сімейне життя не втручалася. Але згодом вона пішла на пенсію. Перші два місяці вона насолоджувалася тишею та спокоєм, а потім їй стало, мабуть, нудно. Їй не було куди подіти енергію, і ось вона вирішила всю свою енергію направити на нашу сім’ю. Ми, звичайно, ніколи її допомоги не просили.
Ми одружені з Богданом чотири роки і ми поки що не маємо дітей. Ми чудово з усіма домашніми справами справляємось удвох із чоловіком.
Запасний ключ від нашої квартири у Лесі Павлівни, звичайно, був. Як і у нас був ключ від її квартири. Так, про всяк випадок.
І ось свекруха вирішила поки ми на роботі, нам допомагати. Вона, то їсти нам готувала, то одяг прасувала, то пилососила у квартирі та мила підлогу.
Але за два тижні ми квартиру нашу взагалі перестали впізнавати. Свекруха почала переставляти у нашій квартирі меблі. Звідки в неї стільки сил для цього взялося?
І незабаром у нашій власній квартирі ми вже з Богдано не могли знайти жодної речі. А якось ми повернулися з ним додому, а в нас на вікнах висять інші штори.
Виявляється, свекруха випрала штори. А повісити їх не змогла. Тому вона знайшла свої старі штори вдома та принесла їх нам. Те, що в одному місці одна штора була з діркою від праски, свекруху не зупинило.
– Дуже гарні штори! Як добре, що я їх не викинула! – весело заявила мені свекруха.
Чоловік умовляв свою маму не приходити до нашої квартири, коли нас там немає і нічого в ній не робити. Свекруха погоджувалась і ми сподівалися, що вона нас зрозуміла. Але виявляється, ні! Вона продовжувала приходити до нас щодня і все робила так, як їй подобалося.
Терпіння мого чоловіка луснуло, коли Леся Павлівна переклала чомусь мою косметику в ту скриньку, де зберігалися раніше шкарпетки мого чоловіка. Ми з Богданом вирішили, що значить, шкарпетки будуть там, де лежала косметика. Але ми помилилися. Ми дуже довго шукали шкарпетки чоловіка.
Ми навіть не могли подумати, що свекруха складе всі шкарпетки в пакет і сховає їх. Того дня ми з Богданом обоє запізнилися на роботу. І тоді ми вирішили провчити свекруху.
Щочетверга свекруха наймає таксі та їде до супермаркету за продуктами. І ось саме на четвер ми з чоловіком запланували “Відплату”.
Ми простежили за свекрухою, і як тільки вона сіла в таксі та поїхала, ми зайшли до її квартири. Ми пересунули меблі, переклали речі у шафах. Я забрала гороховий суп, який був зварений у свекрухи. Помила каструлю і налила в каструлю борщу, який привезла з собою. У холодильник я поклала сир та ковбасу, яку свекруха взагалі ніколи не їсть.
Ну, а наостанок, я спеціальним тоніком пофарбувала голову та хвіст коту свекрухи у помаранчевий колір.
За дві години зателефонувала свекруха і попросила нас терміново до неї приїхати. Коли я побачила свекруху, то одразу ж пошкодувала, що ми таке влаштували.
Леся Павлівна ходила розгублено по квартирі. Вона щось шукала, не розуміла, що сталося. Вона не знала, що їй робити: чи подзвонити їй за медичною допомогою, чи викликати ще якусь службу. Вона не могла зрозуміти: чи в почалися проблеми з “глуздом”, чи в квартиру влізли “чужі люди”.
Нам стало шкода Лесю Петрівну, і ми зізналися, що це все переставили в її квартирі ми. Ми пояснили їй, що ми зробили це для того, щоб вона зрозуміла, що відчуваємо ми, коли повертаємось додому, а там і речі в інших місцях і меблі переставлені.
Свекруха дуже довго сердилася на нас. Але потім вибачила. Єдине, що вона не змогла вибачити, — це те, що ми пофарбували її кота в рудий колір. Але ми не зізналися свекрусі, що це зробила саме я. Зате свекруха після цього до нас перестала приходити, і у нас у квартирі тепер все на своїх місцях.
Фото ілюстративне
