fbpx

Того дня ми їхали в село всією  сім’єю. Свекруха виглядала дуже погано. Але зібравши всі сили, покликала нас з Дем’янком, чоловік залишився в коридорі. – Пробач мене, доню. Погано я своє життя прожила, за що тепер дуже соромно і перед вами, і перед Богом. Ще тою випивакою я була. Не хотіла таким чином вам нашкодити. Мені від матері “передалося”

Того дня ми їхали в село всією  сім’єю. Свекруха виглядала дуже погано. Але зібравши всі сили, покликала нас з Дем’янком, чоловік залишився в коридорі. – Пробач мене, доню. Погано я своє життя прожила, за що тепер дуже соромно і перед вами, і перед Богом. Ще тою випивакою я була. Не хотіла таким чином вам нашкодити. Мені від матері “передалося”.

Іванка недавно свекруху провела в останній путь, і дуже плакала. Хоча не було у неї зі свекрухою хороших відносин. Взагалі відносин практично не було. Ганна Дмитрівна жила в селі. Вона все життя там жила. А Іванка з чоловіком – в місті. На початку подружнього життя Іванка пару раз їздила в село до свекрухи – познайомитися. Налагодити контакт. Тим більше на весілля матір чоловіка не приїхала – щось пробурчала про худобу, яку не можна залишити, і поклала слухавку – тоді з поштамту дзвонили, тільки там був телефон.

І потім, при візитах в село, свекруха поводилася холодно. Годувала, напувала, але все мовчала і за столом спільним не сиділа майже – поралася по господарству. І випивала дуже. Так, ось так було. Вип’є пару стопок і знову за роботу. Похмура працьовита п’яниця. Вона одна жила.

Ну, Іванка і перестала їздити. Що там робити, якщо тобі не дуже раді? І нудно в селі. Вона передавала подарунки чоловіком, коли він їздив до матері. А свекруха передавала картоплю, м’ясо, молоко, сир. Дитина з’явилася. Свекруха особливо в село онука не кликала. Сказала синові: тут річка і колодязі. Корови і свині. Піч. Раптом я не догляну за Дем’яном? Передай йому, що бабуся його сильно любить. І сир зі сметаною передай.

Ось тільки один раз вона сказала що “любить”. І все. Так минуло дванадцять років! Начебто все нормально. І навіть добре – свекруха не лізе, не повчає, не ображається, що мало уваги. Сама не лізе і до себе не кличе. І життя минало добре. Сім’я багатіла, Дем’янко ріс, відносини прекрасні, у відпустці весь світ об’їздили. Нема на що ображатися і скаржитися.

А недавно свекруха прихворіла. І Іванка з чоловіком і Дем’янком поїхали в село. До похмурої і відлюдної жінки. Приїхали, а вона вже лежить, бліда, і важко дихає. Покликала Іванку і Дем’янка. Постаралася сісти, завалюючись набік. Обняла однією рукою невістку, іншою – переляканого онука.

Притихла на деякий час і сказала: “Іванко, ти пробач мені. Я погана і життя моє погане. Я “випивакою” була. І жила важко.

Моя мама такою ж була, ось і мені від неї “передалося”. Пам’ятаю, як мучились усі біля неї. Не хотіла я і вам такого життя. Насправді я вас сильно люблю. Живіть, дітки, добре. І на мене зла не тримайте. Накопичені гроші в шафі лежать, під рушниками. Милі ви мої…”.

Тієї ночі і відійшла Ганна Дмитрівна в інший світ. Іванка сильно плакала. Тому що це теж любов – не шкодити собою. Не заражати нещастям…

І тільки тепер Іванка зрозуміла, наскільки сильною була її любов…

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page