Того дня ми з чоловіком та дітьми сиділи за накритим столом і мило спілкувалися. Нашу розмову перервав дзвінок в двері. – О, братику, тебе якими вітрами? – Я, звичайно ж, посадила до столу і його. Володя поїв, а потім, не дуже сміло, почав свою розмову. Про те, що мій братик хитрий, я знала, але що до такої степені. – Раз так, тоді в мене немає сестри, – сказав Володя виходячи з квартири.
Це була п’ятниця. Я завжди стараюсь після важкого робочого тижня приготувати щось смачненьке, щоб здивувати чоловіка.
Брат народився, коли мені було 10 років. Тому він завжди для батьків був “маленьким”, який потребує особливої уваги, допомоги. І вони допомагали йому як могли.
Навчаючись в школі брат попросив батьків купити комп’ютер. Хоча знав, що грошей немає – зарплату затримували і батькові і матері. На море не їздили влітку – нема на що. А в ті часи вартість хорошого комп’ютера дорівнювала вартості сімейної поїздки на море.
Проте батьки влізли в борги, але комп’ютер Володі купили. Причому не тільки комп, але і комп’ютерний стіл новий, принтер, колонки…
Йшлося про те, що все це необхідно для навчання в школі. Ага! Так вчителі тоді не знали, що бувають електронні дошки, а реферати та доповіді можна готувати на флешках!
Незважаючи на наявність комп’ютера (на думку батьків – це все, що потрібно для відмінного навчання), Володя закінчив школу майже з усіма трійками. Запхали його в коледж. Але через рік його звідти відрахували. За неуспішність і прогули.
З тих пір він працює продавцем-консультантом в магазинах. Зарплата начебто непогана, але вся сіра. Казала йому, що можна пошукати кращу роботу. Але Володя впевнений, що йому нічого в житті кращого не світить.
П’ять років тому він познайомився і став жити з дівчиною. Начебто зовні непогана, симпатична, в міру скромна. Відразу стали жити окремо від усіх. Навіть район міста інший вибрали. Але жили в орендованій квартирі.
Весь цей час братик з жіночкою не забували про нас – родичів. На вихідних заїжджали до батьків – нібито провідати їх, поговорити про те, про се. Насправді знали, що мама наготує повний стіл їжі, нагодує і з собою пакет дасть.
У будні дні пару раз в тиждень за якимись дрібницями приїжджали до нас з чоловіком. Причому завжди в той самий момент, коли ми вечеряли. Звичайно, запрошували до столу і непроханих гостей. Жодного разу не відмовилися.
Самі ж ніколи не кликали до себе в гості нікого. То їх немає, то втомилися, то грошей немає, щоб стіл накрити. Навіть дні народження брат частенько святкував у батьків в будинку. Причому вельми своєрідно. Він разом з дружиною відразу після роботи приїжджали до батьків – а там вже накритий стіл і гості з конвертиками сидять.
Одного разу я запитала у мами – чи дають вони хоча б гроші на продукти? Ні!
– Ну їм же так важко. Вони платять і за квартиру і за комуналку. А ще одягнутися-взутися треба, – жалібно протягнула мама.
Пробувала поговорити з братом. Ну недобре це в 26 років сидіти на шиї у батьків літніх. Не зрозумів.
– Я їх ні про що не просив. Самі все дають і кличуть на дні народження, – сказав.
Більше я не стала лізти в усе це. Раз всіх все влаштовує – чого мені тоді переживати. Всі дорослі люди. Розберуться.
Так і жили.
А місяць тому братик раптом попросив у мене позичити йому грошей. Причому, спочатку, за традицією, поїв, а потім вже приступив до справи.
– Ми вирішили купувати квартиру! Досить платити дядькові.
– Дуже добре. Вітаю! Можу порадити забудовників більш-менш надійних, людей, які допоможуть зібрати документи на іпотеку, – включилася я в розмову.
– Так, це добре все. Але у нас немає грошей на початковий внесок. Не займеш нам? – затягнув брат.
– А чим ви віддавати будете? І ще відсотки банку виплачувати по іпотеці? – запитала я.
– А ми все прорахували і домовилися з тещею. Вона оформить квартиру на себе і буде виплачувати відсотки. У нас з дружиною сірі зарплати – нам не дадуть кредит. А ми спочатку тобі віддамо гроші, як назбираємо, а потім тещі.
Я не повелася на таку “щедру” пропозицію. Це означає квартира буде тещина, братові нічого не світить, якщо щось трапиться – довести що він винен мені гроші я не зможу. Простий договір від руки до уваги не особливо приймається. Та й не хочу я судитися з рідною людиною.
Володя моєї позиції не зрозумів. Вирішив, що я жадібна і корислива (запитала скільки відсотків він готовий виплатити нам з чоловіком за позику). Пішов.
Тепер він не телефонує, його дружина дзвінки скидає.
Коли нарешті, побачилися у батьків, запитала чому таке ставлення?
Відповідь в принципі була мною очікувана:
– Яка ти мені сестра, якщо навіть допомогти у важкій ситуації не хочеш?
Ось так я опинилася “ворогом народу”. А чому? Тому що знаю ціну кожної заробленої копійки? Тому що не хочу втрачати свої гроші?
Мені здається, що накопичити на початковий внесок, сім’я з двох чоловік цілком здатна. Але мої родичі вважали за краще весело жити за чужий рахунок, а свої гроші витрачали на поїздки на море, гульки в клубах з друзями…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
