Того дня на роботі нас “попросили” на декілька днів піти у “відпустку”. Я довго не думаючи, почала збиратися на дачу. Тут чую, і чоловік у шефа відпросився. Ох і краса, тим більше, погода за вікном чудова. Ще біля хвіртки я відчула щось не ладне. А коли вийшла з автівки, зовсім розстроїлась. Голос брата чоловіка не сплутати ні з ким. – А що тут відбувається?, – відкривши ворота, запитали ми у “рідні”
Від батьків мені в спадок залишилася дача. Хоча це більше просто ділянка з перекошеною хатинкою, яку назвати будинком складно.
Почалися поради рідні чоловіка, всі говорили, що продавати треба, ділянка далеко, все переробляти потрібно і дача взагалі не потрібна. Відповідали ми, що розберемося самі.
Ми з Романом заробляємо добре, дочка вже доросла. Вирішили побудувати на ділянці новесенький будинок для постійного проживання, можна влітку відпочити, взимку на свята приїхати.
А набридне в місті, Улянці квартиру залишимо, а самі туди. Благо дороги там хороші, світло і вода цілий рік – люди ще там і взимку живуть, правда поки не багато.
Пішли на будинок всі заощадження і три роки нашого життя. Витратили всі кошти, взяли кредит, але домоглися свого. Будинок вийшов у нас просторий, крім вітальні 4 кімнати, всюди теплі підлоги, панорамні вікна у вітальні. Побудували баньку невелику.
На ділянці ми не збирались нічого садити. В саду залишилися ялинки, плодові дерева і кущі, все це ще від батьків. Крім однієї теплиці з огірками та помідорами на салатик ми зовсім відмовилися від посадок.
За час всього будівництва нам допомагала трохи дочка. Просили іноді про допомогу брата чоловіка і сестру – завжди відмова, свекруху я просила про дрібниці, наприклад кішку зайти до нас погодувати, якщо не встигали в місто, вона живе від нас через два під’їзди.
Але завжди нам говорили: “Ви затіяли будівництво – ось і розбирайтеся самі, а нас не втягуйте. Нам ваша дача не потрібна”. Але ми не ображалися – вони були з одного боку праві.
Після закінчення будівництва покликали всіх на новосілля. Напарилися в лазні, насмажили м’яса на вугіллі. Роз’їхалися всі тільки в понеділок. І ось тут почалося. Як вихідні – так до нас в гості, при тому кожні вихідні. Я вже почала втомлюватися.
Потім у мене на роботі виникла нестандартна ситуація, і нас половину компанії відправили на тиждень у відпустку за свій рахунок, і я вирішила поїхати на дачу, чого в квартирі дармувати. Свекруха дізнавшись, що я на дачі, теж кинулася туди. І весь мій тиждень складався або з суперечки, або наглядом за нею.
Як тільки я для чогось виходила з будинку – там починалася якась метушня. Коли я всього на 30 хвилин відійшла за продуктами в магазин, вона встигла перекопати пів газону.
– А чого така гарна ділянка буде дармувати. Краще картоплі посадимо.
Мої слова, що це наша ділянка і ми самі вирішимо, що тут садити і робити – вона немов повз вуха пропускала.
Довелося під замок ховати весь садовий інструмент, але вона не здавалася. Колупалася в будинку, робила перестановку. Потім я вже зателефонувала чоловікові і сказала, що на межі – він її забрав.
Потім дзвонить дружина брата, що приїде на вихідні з сім’єю. Я відмовила, пояснила, що нам теж потрібно відпочивати, а після тижня з їхньою мамою – відпочинку мені потрібно багато.
Та якби приїжджали, як люди. Все з холодильника поїдять, насмітять, а я потім прибирати повинна. Жодного разу м’яса на шашлик не привезуть, посуд помити не допоможуть.
Через два дні подзвонили з фірми, що все налагодилося, довелося їхати в місто на роботу. Тут знову дзвінок від рідні чоловіка – я напружилася, але ні, виявляється запитали як у нас справи, чи все гаразд. Поговорили про те, про се. Я навіть здивувалася.
Тут знову на фірмі збої, нас відправляють на декілька дні у “відпустку”. Збираюся на дачу, чоловік каже, що на сьогодні теж відпроситься і їдемо разом.
Приїжджаємо – хвіртка відкрита, ще за парканом бачимо, що судячи з диму – лазня наша топиться. Заходимо, а там вся рідня чоловіка в зборі. Виявилося, що ми їх пускати перестали, а вони хотіли день народження нашої племінниці тут відсвяткувати.
Копії ключів вони зняли ще, коли перший раз гостювали. А сьогодні подзвонили нам, щоб дізнатися на дачі ми чи ні, якщо ні – вирішили їхати. І ось дивовижна картина: на нашій дачі без нашої згоди вся рідня без нас свято святкує. Ну світ такого не бачив.
Вигнали ми їх відразу, наступного дня поміняли замки, а через два тижні я звільнилася з роботи і переїхала туди. Чоловік трохи спробував і теж з роботи пішов, він бухгалтер – почав на дому підробляти і віддалено вести клієнтів.
А зараз ми стали нарешті бабусею і дідусем, тепер внучка виховуємо. Ось для дочки і для наших внучаток був цей будинок побудований, а не для охочих на “халяв” відпочити і свої порядки навести.
Що скажете?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
