Іван та Оксана познайомилися на першому курсі університету. Молоді люди одразу ж зрозуміли, що створені один для одного. Іван був романтичною натурою. Любив робити різні сюрпризи для коханої. Навіть освідчення зробив унікальним, хоча в ті часи цьому ніхто не приділяв такої уваги.
В їхньому містечку була річка. Вони сіли в човен, ніби на прогулянку, та коли відпливли трохи від берега, Іван витягнув з кишені бархатисту червону коробочку, став на коліно, і з впевненим голосом запропонував Оксані вийти за нього заміж. Той день з самого ранку був сонячним, та тут ні з того, ні з сього з неба почали падати великі краплі дощу.
– І де він взявся на нашу голову? Давай, скоріш кажи! То так чи ні?
– Так, так! Звичайно так! А цей дощ як і вжитті, щось може зненацька трапитись, але треба бути до всього готовими, адже сімейне життя, це не завжди казка.
Молоді люди закінчили навчання і були дуже щасливі, коли їх обох направили на роботу в один і то й же заклад – інтернат, що знаходився в їхньому місті.
Згодом молодята таки поженилися, і через деякий час в них з’явився синочок. Денис був розумним та талановитим хлопчиком. До двох років Оксана займалася лише ним. Водила на фортепіано, танці, та карате. Хлопчик тішив батьків своїм успіхами.
Поки дружина була в декреті, Іван вже став директором інтернату, його всі любили та поважали. До дітей та співробітників відносився з турботою та повагою.
Коли Оксана Петрівна вийшла на роботу, всі милувалися, а дехто й заздрив їхньому коханню. В них і справді були ідеальні відносини. Навіть час не руйнував його романтичну натуру. Без будь якого приводу міг подарувати коханій дружині букет квітів, чи парфуми.
Того дня Оксана, як завжди бігла на роботу. В неї був другий урок. На сходах вона побачила дівчинку, яка була вся в сльозах, і не могла промовити жодного слова. Жінка повела її в столову, помила, нагодувала, та стала розпитувати де її батьки.
– Мене привела бабуся. Дома залишився ще молодший братик. Батьки відмовились від нас, для них важливішими виявилися друзі.
Дівчинку прилаштували в наш інтернат. Вона виявилася дуже розумною. Навіть випереджала своїх ровесників. Оксана вирішила взяти Роксолану під своє крило. Вже дуже їй було шкода цю дівчинку.
З того часу вона часто навідувалася до них додому. На диво, вона скоро освоїлася, чому Оксана уже раділа. Тоді вона ще не знала, що пригріває зміючку власними руками.
Денис вже вчився в медичному університеті. Оксана на вихідних старалася наварити чогось смачненького їсти. Всі сходилися до рідної домівки, в тому числі і Роксолана, яка вже влилася в цю сім’ю.
Однієї неділі Денис сидів на кухні і пив чай, хотів щоб матері не було сумно, поки вона ліпить на всю сім’ю улюблені вареники. Коли тісто було готове, він піднявся і пройшов до кімнати, щоб погукати в допомогу Роксолану.
– Доросла вже! Нехай також вчиться бути гарною господинею.
Та зайшовши неочікувано у вітальню, він побачив, як дівчина вскочила на рівні ноги, ніби злякавшись чогось. Вже тоді в його серце ніби щось кольнуло. Її очі були не такі добрі, як колись. Тепер вони стали більш єхидними.
– Любі мої, до столу! Через деякий час погукала всіх нас мама.
Того дня Оксана повернулася швидше з роботи. Розболілася голова, і Лідія Петрівна підмінила її на останньому уроці. Пройшовши в коридор вона здивувалася: – Роксолана? Чому вона тут? У неї ж уроки? – В ту ж мить вона відчула щось не добре. Відкривши двері спальні, жінка просто сповзла по стінці.
– Оксана Петрівна, вам потрібно змиритися. Не завжди ж вам щасливою бути, та й взагалі, всім треба ділитися, чи не так ви мене вчили? У нас з Іваном буде дитина, тому прошу прийняти цей факт, і не заважати нашому коханню.
Іван не став слухати дівчину. Підбіг до Оксани і почав вимолювати у неї прощення. Він не розумів, як піддався чарам Роксолани. Він ж так любив і продовжує любити свою Оксану. Та жінка була твердою мов скеля.
Вже на наступний день і духу її чоловіка в хаті не було, а згодом і розлучилися вони. З інтернату його вигнали. Оксана вже цьому посприяла. В неї всюди були свої знайомі.
Вчителі та вихователі жаліли жінку.
– Як могла так сім’я розпастися. Ідеальний чоловік був, а тут йому враз молодиці захотілося. Хоча, не потрібно було Оксані її в дім приводити, – говорили інші. – Сама своє щастя зруйнувала.
Денис, як і колись того вечора сидів з мамою на кухні, і допомагав ліпити вареники. На вулиці була сонячна погода, як вмить надійшла чорна хмара, і з неба полився дощ.
– Так і в житті буває, синочок, так і в житті… Треба до всього бути готовою…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
