Того дня Світлана була дуже втомлена. Мартуся практично всю ніч не спала. Я ж зранку прокинувся у гарному настрої і попрямував на кухню, де мене мав чекати смачний та корисний сніданок. Але, на диво, його не було. Я вскипів не на жарт. Ну як так? Я ж чоловік і годувальник. Дружина ж сидить дома, ніяких важливих обов’язків. Три роки було нашій донечці, коли я побачив її з чемоданом в руках
Після народження дочки я нічим не допомагав дружині. Я не розумів, що вона одна, і їй важко. Через три роки Світлана не витримала і залишила мене з дочкою на два тижні одного. Я відчув на своїй шкурі, як важко було весь цей час дружині. Тепер я благаю про другий шанс, щоб виправити свої помилки.
Я завжди вважав, що дружина по дому повинна сама все робити, а найголовніше, встигати, навіть тоді, коли з’являється дитинка. На те вона і жінка.
Все перевернулося з ніг на голову шість місяців тому, коли Світлана зрозуміла, що я для неї лишній груз.
Я залишився ображений і переконаний, що Світлана зробила велику помилку. І лише згодом я зрозумів, що поводився з нею недобре. Я спробував робити те, що вона робила, і зрозумів, як їй важко.
До народження доньки Мартусі у нас з дружиною все було добре. Ми не сиділи на місці, подорожували по Україні і світу, і я вважав, що поява дитини нічого не змінить. Звичайно, я зараз іншої думки. Коли на світ з’явилася Мартуся, Світлана пішла в декретну відпустку. Перші місяці були дуже напруженими.
У дочки були змішані дні й ночі, тому Світлана майже не спала. Вдень, коли дочка спала, вона прибирала, готувала їжу і частково працювала віддалено. Вночі, коли Мартуся не спала, вона люляла її на руках і дрімала від втоми. Якщо вам цікаво, що я в цей час робив, мушу визнати, нічого. Я думав, що як годувальник мені не потрібно брати участь у таких речах, як укладання дитини спати.
Я спав свої вісім-дев’ять годин, і вважав, що зранку я заслуговую на смачний сніданок, приготовлений дружиною. Адже я йду на роботу, а вона залишається вдома. Я не розумів, на що вона скаржилася, коли говорила, що вона не встигає. З усіх кінців я чув, що материнство – це комфорт, і мені було важко зрозуміти її скарги.
Три роки Світлана все тягла на собі. На жаль, вона не так і не дочекалася моєї допомоги та підтримки. Я поводився як першокласний егоїст. Ви собі й уявити не можете, як мені зараз соромно. Я пам’ятаю, як вона плакала і казала мені, що хотіла б хоч дві годинки присвятити лише собі. А я замість того, щоб її вислухати, на вихідних йшов з друзями на “пінне”.
З часом Світлана все більше віддалялася від мене. Після того, як наша донька пішла в дитячий садок, вона повернулася на неповний робочий день. Саме вона забирала дочку, ходила з нею по магазинах і по розхвивайках. Я продовжував жити так, ніби в мене не було сім’ї. А пів року тому це підштовхнуло Світлану до вирішального рішення.
“Я більше так жити не можу. Треба щось міняти”, — сказала вона з вже спакованими валізами. Навіть тоді я ще цього не розумів. Вона не поспішала розлучатися, але попросила доглянути нашу Мартусю два тижні, а вона в той час поїхала на якусь медитацію в Закарпаття зі своєю подругою.
В цей час я відкрив для себе інше життя. Мені раптом довелося вести господарство, доглядати доньку, розвивати її. Водити і забирати її з садка, і найголовніше – бути татом.
На другий тиждень я ледь перебирав ногами. Мій світ став геть іншим. В цей час мені навіть не приходила думка в голову, щоб піти кудись з друзями. Коли Мартусю на пів дня забрала бабуся, я витратив цей “вільний” час на прибирання і приготування їжі. І так далі і далі. Я ледь не зійшов з розуму, коли Мартуся ввечері пожалілася на млявість. Помірявши температуру, я ледь втримався щоб не закричати від безпорадності.
Ці два тижні допомогли мені зрозуміти свою Світланку. Що вона відчувала себе втомленою, виснаженою і ніким не вислуханою.
Коли нарешті Світланка повернулася, я їй все розповів та вибачився за свою егоїстичну поведінку. І попросив у неї другий шанс. Я вже розумію, як їй було важко. Я хочу виправити свої помилки і бути кращим чоловіком і батьком. Вона ще не до кінця мене пробачила, але я думаю, що ми на правильному шляху. Сподіваюся, вона прийме це і одного дня таки пробачить.
Я дуже її кохаю. Світлана найкраща дружина і мама на світі…
Не повторюйте моїх помилок. Підтримуйте своїх рідних…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua