fbpx
життєві історії
Того дня Тарас прийшов додому засмучений, а після вечері повідомив, що зранку повинен поїхати в інше місто на деякий час. Я нічого не розуміла, але не стала влаштовувати в домі “бурю”, оскільки довіряла чоловіку. Повернувся Тарас через три дні, і не один. За руку він тримав маленьку і перелякану дівчинку років 5-6. – Знайомся, це моя донечка Надійка. Я не знаю, як ти на це відреагуєш, але зраджувати цю крихітку вдруге я не буду!

Того дня Тарас прийшов додому засмучений, а після вечері повідомив, що зранку повинен поїхати в інше місто на деякий час. Я нічого не розуміла, але не стала влаштовувати в домі “бурю”, оскільки довіряла чоловіку. Повернувся Тарас через три дні, і не один. За руку він тримав маленьку і перелякану дівчинку років 5-6. – Знайомся, це моя донечка Надійка. Я не знаю, як ти на це відреагуєш, але зраджувати цю крихітку вдруге я не буду!

Мені 60 років, звуть мене Людмила. Цей випадок стався багато років тому, мені було всього 26 років.

Дітей я не любила, тому не планувала ставати матір’ю. Я вважала, що це не моє, тому й не наважувалася на такий відповідальний крок. Мама моя викладала у школі, тато був військовим. Батьки чудово мене виховали, просто сформувалося у мене особливе ставлення до материнства. Росла я в строгості, ніхто ніколи не балував і не виконував мої примхи.

Жодної ніжності, ласки, але я з часом звикла.

Я закінчила школу з медаллю, музичне училище з відзнакою.

Мама з татом пишалися мною, адже я виправдала їхні надії. На 20 років вони подарували мені квартиру, і я переїхала до іншого міста.

Далі від контролю та суворості.

Там я зустрілася з Мартою, своєю колишньою однокласницею. Вона запросила мене у гості. Мовляв, зберуться друзі, потанцюємо, побалакаємо про те про се. Я не відразу погодилася, адже була дуже сором’язливою, але вона наполягала.

Тільки-но переступила поріг — і Марта почала мене марафетити.

Розпустила волосся, зробила легкий макіяж.

Потім ми пройшли до вітальні, де вже сиділи за столом її друзі.

Вечір минув на славу. Після кількох келихів “з бульбашками” я перестала бути сором’язливою.

Тарас весь вечір не зводив з мене очей, та й мені він сподобався.

Він багато розповідав про себе, а я лише сухо відповідала на його запитання.

Хлопець був старший за мене на 8 років, саме тому мені було цікаво з ним.

З того часу ми стали зустрічатися в однокласниці вдома. Незабаром я зрозуміла, що закохалася в Тараса по вуха. Роман наш розвивався настільки швидко, що вже за рік ми відгуляли весілля. П’ять років пробігло. Ми ніколи не лаялися — все було як у казці.

Одного разу чоловік приїхав додому без настрою і повідомив, що йому треба виїхати у справах до іншого міста. Я засмутилася, адже нічого не розуміла, але влаштовувати “бурю” не стала. Треба так треба.

Тарас повернувся додому за кілька днів не один, а з маленькою дівчинкою.

– Люба моя, це моя донька Надійка. Познайомся, – сказав чоловік.

Чесно кажучи, я не знала, як реагувати. Сльози котилися з очей, у голову лізли дивні думки. Тарас відправив доньку до ванної кімнати, а ми пішли з ним на кухню. Як з’ясувалося, сім років тому він мав роман з якоюсь Галиною. Вона була при надії, але нічого йому не сказала. Через деякі обставини цієї Галини не стало, а її мати відправила Тарасу телеграму.

— Я одразу тобі нічого не казав, хотів перевірити, чи це правда. Я побачив Надю і все зрозумів – вона моя копія. Якщо ти не готова її прийняти, я тебе зрозумію, але зраджувати дитину вдруге я не маю наміру. Бабуся ось-ось піде в інший світ, а інших родичів у них немає. Вона чотири роки сама її виховувала, але коли зрозуміла, що її година близька, написала мені, — сказав Тарас.

Я обійняла чоловіка і знову заплакала. Так я стала мамою чарівної 7-річної донечки, трохи заляканої і худенької. Надійка одразу прикипіла до мене, малювала мені малюнки та називала мамою.

Я її дуже люблю, хоча раніше думала, що не зможу полюбити дитину. Через рік після появи дочки в нашій родині я зрозуміла, що чекаю малюка — так на світ з’явився Дмитрик. Тепер у нас велика та дружна сім’я.

Все в Божих руках. Я в цьому переконалася на власному досвіді!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!