fbpx
життєві історії
Того дня у Володі по-особливому щеміло серце. – Я повинен поїхати на ці заробітки. Ми маємо з Ганусею стати найщасливішими людьми на світі – батьками. – Природнім шляхом нічого не виходило, а на цю процедуру потрібні чималі гроші, яких в сім’ї не було. Та доля розпорядилась не так, як вони собі планували. Через десять років Володя стояв біля паркану, і дивився як троє хлопчаків бігають по його подвір’ї. – Все ж вийшла заміж!

Того дня у Володі по-особливому щеміло серце. – Я повинен поїхати на ці заробітки. Ми маємо з Ганусею стати найщасливішими людьми на світі – батьками. – Природнім шляхом нічого не виходило, а на цю процедуру потрібні чималі гроші, яких в сім’ї не було. Та доля розпорядилась не так, як вони собі планували. Через десять років Володя стояв біля паркану, і дивився як троє хлопчаків бігають по його подвір’ї. – Все ж вийшла заміж!

***

Володя їхав додому з трепетом сеpця. Десять років, десять… він був іншою людиною. А два тижні тому нарешті все згадав. І злякався…

Чого очікувати він не знав.

Десять років тому він поїхав на заробітки, щоб у них з дружиною народилася дитина. Напевно це дивно звучить, але це було саме так. Приpодним шляхом дітки ніяк не виходили. Потрібна була процедура ЕКО. Але, на жаль, перша безкоштовна спроба не увінчалася успіхом.

І він поїхав… Як сідав в поїзд пам’ятав, а що було далі…

А далі замість чоловіка був мовчазний Бодя, якого знайшли недалеко від залізничної станції одного славного міста.

Без документів було важко влаштуватися на роботу, але руки міцні чоловічі потрібні завжди. Знайшовся і йому роботодавець.

Через десять років після нещасного випадку на будівництві, Володя раптом згадав, що він Володя. І оторопів. Так як же так… Дружина, може, і заміж вже вийшла…

Дружина, побачивши його, впала в обморок. А піднімати її вибігли троє дітей…

“Все-таки вийшла заміж”, – подумав Володя. Але звинувачувати її не смів, стільки років минуло…

Але коли дружина прийшла в себе і з’ясувала, де був її благовірний, вона повідомила йому дивну новину. Всі ці діти – його. Але як?

Ой, як же плакав тоді Володя. Стільки на голову звалилося. Але щастя тепер, тільки щастя.

А потім він поїхав за своєю прийомною матір’ю. Перевіз її до себе. Знову влаштувався на роботу і ніяк не міг натішитися на своїх чудових діток.

А дружина його ніяк не могла заспокоїтись, коли він йшов на роботу. Все боялася, що знову пропаде він, загубиться. І видихала з полегшенням, коли Володя повертався.

А дітки були раді, що татко, про якого мама стільки розповідала, нарешті з’явився. Тепер хлопчаки на вулиці вже не будуть їх обзивати, за них є кому заступитися…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page