fbpx
життєві історії
Того дня я хотіла змінити все, що так дратувало Тараса. Я приготувала смачну вечерю, запалила свічки, одягла найкращу сукню зі свого гардеробу. Коли в дверях появився чоловік, наступила дивна тиша. – У чому підступ? – після паузи спитав мій благовірний. В ту ж мить, настрій, який я сама собі створювала весь день, кудись зник

Того дня я хотіла змінити все, що так дратувало Тараса. Я приготувала смачну вечерю, запалила свічки, одягла найкращу сукню зі свого гардеробу. Коли в дверях появився чоловік, наступила дивна тиша. – У чому підступ? – після паузи спитав мій благовірний. В ту ж мить, настрій, який я сама собі створювала весь день, кудись зник

Вчора, щоб хоч трохи розрядити обстановку, вирішила зробити Тарасу приємне. Приготувала вечерю, відігнала всі найбезглуздіші думки в сторону, одягла сукню, усміхнулася собі в дзеркало.

Загалом, чекала свого “принца” в повній готовності. Але Тарас не прийняв умови гри або не зрозумів їх, тому що перша його фраза була, коли він зайшов в квартиру: – У чому підступ?

Я спробувала направити його в потрібне для розмови русло.

– Який підступ? Чекаю тебе з роботи, – знизала плечима я.

– Катя! Я дуже добре тебе знаю, – дивним тоном вимовив він.

– І?

– Перше: з кухні доноситься неймовірний запах, і це запах не кави, а чогось цілком їстівного. Друге: ти зустрічаєш мене з милою усмішкою і в сукню, і без претензій, хоча я обіцяв приїхати півтори години тому. Мені продовжити? – примружившись, запитав мій друг дитинства.

– Тарасе, тобі вічно все не подобається, – в цей раз я насправді образилася. – То не приділяю уваги, то не те приготувала, вирішила порадувати тебе після важкого робочого дня – значить, щось задумала. Розберися в собі, чого ти сам хочеш.

Настрій, який я сама собі створювала весь день, кудись зник. Я не зрозуміла, чому просто не можна було нормально відреагувати на все, що я зробила. Загалом, я пішла в кабінет і сіла за стіл. Чому останнім часом все йде не так…

Тарас прийшов слідом, підсунув стілець і сів навпроти.

– Катя, – він узяв мене за руку. – Послухай мене уважно. Для мене все це теж вперше. Але є ще один нюанс, я занадто добре тебе знаю. І та Катя, яку я знаю, не скаче біля плити, не зустрічає мене в коридорі при повному марафеті. Та Катя, яку я люблю, вона інша, вона занадто самостійна, іноді не в міру, сама все знає, п’є каву літрами і не спить ночами, а ще володіє звичкою кудись так вляпатися, що мені постійно доводиться її звідки-небудь витягати.

– Але ти ж сам сказав, що тебе це не влаштовує, – я подивилася йому прямо в очі. – Ми навіть трохи посварилися на цей рахунок з тобою, хіба ні?

Взагалі, те, що зараз сказав Тарас суперечило всьому тому, що я чула від нього за останні два дні…

– Катя, мене, як і тебе мотає з боку в бік, я сам не можу визначитися і вибудувати правильну модель поведінки. Серйозно. Я не приховую, що спочатку хотів повністю не те, що підпорядкував тебе, направляв у інше русло. Але ти вчасно мене зупинила і дала зрозуміти, що так справа не піде. Так, я злився, але все-таки зрозумів, що не хочу ламати тебе і підлаштовувати під себе…

Тарас замовк. А я запитала: – Чому?

– Тому що, Катя, це будеш вже не ти. Не та Катя, яка мені потрібна. Все, що сьогодні було зроблено тобою, це ж не по-справжньому, а награно. Не цього я хочу…

Напевно, Тарас мав рацію в тому, що все, що було зроблено мною до його приходу, насправді якось награно, щоб показати, що я можу бути іншою чи що. Не знаю… Але мене здивувало інше, як гостро Тарас відчуває фальш. Хоча начебто нічого такого я не зробила, але це насправді була не “я”…

Словом, в цей момент я подивилася на Тараса з іншого боку. Підійшла, сіла до нього на коліна і обняла його, не тому що хтось сказав і змусив, а тому що я сама цього захотіла. І Тарас відповів взаємністю. Притиснув мене до себе так, що я відчувала, як сильно б’ється його серце. Саме цього, напевно, мені, як і йому, і не вистачало, чесності та щирості.

Я боялася, що не зможу стати іншою. Боялася, що Тарас почне “ламати” мій сформований характер, розпорядок дня і інші моменти. Але він вчасно зупинився. І ще, що здалося для мене особливо цінним, Тарас вміє визнавати те, що він був не правий. Це найголовніше. І я дуже рада, що ми нарешті все з’ясували, що все встало на свої місця.

Загалом, вечеря все-таки стала у нагоді. А решту вечора ми провели разом за переглядом фільму. Але більше ми все ж говорили, ніж дивилися на екран. Як в старі добрі часи. І засинала я вчора вже не одна… І це просто непередавані відчуття, коли зникла якась незручність, непевність. Дякую всім! Але на цьому, напевно, все. Правильно хтось сказав, що щастя любить тишу…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook