Того дня я після роботи мала забрати посилку. На пошті мене дехто засмутив, тому додому прийшла геть без настрою. Щоб хоч якось заспокоїтись, вирішила прилягти. Не встигла й “пар спустити”, як в двері влетів чоловік. Роззувшись поспіхом, порозкидавши взуття, пробіг повз мою кімнату, двері якої були відчинені, і зупинився на кухні. Мене це вивело з себе, ще більше.
На мене навалилося все на купу – на роботі суцільні аврали, мама погано стала себе почувати, вдома, як завжди – прибирання – прання-готування, і дві дитини – одному десять років, іншому – тридцять сім. А того дня ще й посилку важливу повинна була отримати, але з нею, як на зло, виникли питаннячка, які я вирішувала довго і нудно.
Цей, якому тридцять сім, Ігор, приходить того дня додому, я лежу на дивані після пригоди з посилкою. Одна думка про те, що треба йти до “гарячої сітки” і готувати вечерю ще сильніше притискала мене до рятівних диванних подушок.
І ось Ігор, буркнувши привітання, побрів на кухню. Не знайшовши там накритого столу, заглянув у холодильник. Нічого!
– Ми що ж сьогодні без вечері?
Мене зачепило те, що він навіть не поцікавився моїм станом, але де поїсти – відразу! Довго не думаючи відповіла:
– Вечеря у відділі напівфабрикатів, збігай і вибери, що на тебе дивиться! Хліб не забудь купити і молоко. Пиріжки, або щось солодке – там же.
І тут почалося! Я – погана дружина, Ігор прийшов з роботи, а їсти нічого, за сином не дивлюся, пере за мене машинка, пилососить – пилосос і т.д. Зрештою цей “фонтан” мені вже дель “біля горла”. Чоловік, відкривши від подиву рот, почув від своєї “тихоні” про те, який він сантехнік-електрик-слюсар, про перекошені скрипучі двері і свистячі у вітер вікна, про протікаючі крани і тупі ножі і, як вишенька на торті – про танчики на комп’ютері.
Такий сплеск емоцій мене підбадьорив, пішла до плити, а за мить зазирнув Ігор:
– Що тобі допомогти?
Слідом прибув із тренування син. Тато затяг його на кухню, засунув у руки картоплю, моркву і буряк, і наказав начистити “скільки мама скаже”. Матвій здивовано глянув на нього, але суперечити не став. Щоправда, швидкість та якість чищення залишали бажати кращого, але процес пішов!
За вечерею перекидалися короткими фразами, а наприкінці Ігор здивував сина, коли сказав, що прибирання у своїй кімнаті той робитиме сам, з обов’язковою перевіркою.
Того вечора я насолоджувалася тишею і увагою чоловіка, виявляється, потрібно було просто зрозуміло пояснити проблему, щоб вона благополучно вирішилася. Наступного дня я виявила, що двері перестали рипіти, а ножі стали гострими. Ще через день у світильниках лампи, що перегоріли, змінилися справними. Далі – більше – під кранами зникли вічні калюжі, а від вікон – звичний свист.
З такої нагоди приготувала своїм найулюбленішим хлопцям святкову вечерю, під час якої ми дружно пораділи змінам. Після вечері Ігор невпевнено запитав: “А можна годинку у танчики?” Питання розвеселило і сина, і мене:
– Звичайно, мій “рукастий” і найкращий чоловік!
Фото ілюстративне
