Того дня я поверталася з роботи. В руках було два пакета з продуктами, які я ледь несла. Та біля самого під’їзду мене зупинила Світланка, моя сусідка. Я прекрасно знала її нелегку історію життя, тому не могла пройти повз. Через пів року після того, як не стало її мами, тато в дім привів “нову любов”. У Олени Василівни від першого шлюбу було двійко дітей.
Мене звуть Марта. У мене хороша вища освіта, і тому я знайшла собі хорошу роботу з дуже гідною зарплатою одразу ж після закінчення університету.
Кілька років я жила на орендованій квартирі і збирала гроші на покупку власного житла. Я відразу ж вирішила купувати двокімнатну квартиру: якщо я вийду заміж і стану мамою, то як ми всі житимемо в однокімнатній квартирі? Я завжди намагалася думати про майбутнє.
А потім подруга зі своєю сім’єю виїжджала за кордон, і вони продавали квартиру з усією обстановкою. Зовсім недорого. У мене була потрібна сума, і я купила цю квартиру.
Квартира була велика, з величезним балконом та гарною утепленою лоджією. Мені у ній жилося дуже комфортно.
Дуже часто, коли я поверталася додому, я бачила гарненьку дівчинку років п’яти. Я з нею познайомилася. Дівчинку звали Світлана. Світлана була дуже бідно одягнена, і була завжди голодна. Я її годувала. Мені було її дуже шкода.
Якось Світлана мені розповіла про своїх батьків. У неї був тато, а мати пішла з життя. Через пів року тато одружився і привів додому мачуху. Мачуха мала двох своїх дітей. Своїх дітей мачуха дуже любила, а Світлану не дуже. Навіть їсти їй не давала досхочу.
Мені було дуже шкода цю маленьку дівчинку.
Через два місяці я познайомилася з Петром. Він мав свій невеликий бізнес. Ми почали зустрічатись. Невдовзі Петро познайомив мене зі своїми батьками. Вони дуже добре мене прийняли.
І ось одного разу я поверталася додому пізно ввечері та побачила, що під під’їздом сидить Світлана. На вулиці було дуже холодно, а вона була одягнена у дуже тонку курточку. Дівчинка заплакала, коли мене побачила. Виявляється, вона ненароком пролила чай і її мачуха прогнала дівчинку з дому. Я взяла її до себе додому. Викупала її і нагодувала. Дівчинка заснула.
Незабаром ми з Петром відгуляли весілля. Я сказала йому про те, що хочу удочерити Світланку. Виявилося, що три місяці тому у неї не стало батька, і тепер вона кругла сирота.
Петро одразу ж погодився на це. Ми почали збирати документи. І ось через чотири місяці у нас із Петром з’явилася донька.
Через рік я подарувала чоловіку сина Назарчика. Світлана дуже боялася, що ми почнемо до неї погано ставитись, коли у нас з’явився син. Але коли вона побачила, що нічого не змінилося, що ми, як і раніше, її любимо і піклуємося про неї, то вона заспокоїлася.
Минули роки. Світлана виросла. Нині вона вже працює. Ми нею дуже пишаємось із чоловіком. Наша дочка стала лікарем, хірургом.
А наш син захоплюється комп’ютерами. Нині він навчається в університеті.
Ми дуже щаслива сім’я.
Нещодавно Світлана привела до нас свого нареченого. Сказала, що має намір виходити заміж. Вона дуже щаслива. А коли щаслива наша дочка, то ми щасливі з чоловіком.
Я навіть не помітила, як швидко виросли наші діти.
Фото ілюстративне
