Того дня я приготувала їсти з того, що було на кухні. Гроші цього місяця закінчились непомітно і дуже швидко, а до зарплати треба було трохи більше тижня почекати. – Мам, що сьогодні на вечерю?, – сказав Роман, коли прийшов зі школи. – Картопля з цибулькою, і огірочків йди з погребу вийми. – Знову? Ма, скільки можна? Я м’яса хочу!
***
Василина підрахувала копійки, які висипалися з гаманця на стіл. 34 гривні. Не густо… На карті 150. Разом 184 гривні, а до зарплати ще тиждень.
Ромчику на карту за харчування потрібно закинути і на життя взагалі не залишиться.
Як же вона втомилася від вічного безгрошів’я!
Так… Думай, голова, думай. Де можна терміново надибати хоча б пару тисяч? Павлу дзвонити марно, він навіть слухавку не бере.
Син дзвонив йому вчора – аналогічно. Батько, називається… Як друга сім’я з’явилася, так і вичерпався навіть той тоненький струмок допомоги.
Даремно вона тоді погодилася не подавати на аліменти…
Василина почала судорожно перебирати в голові друзів, у яких можна було б зайняти хоч трохи. І раптом згадала – вона ж одного разу Ларисі тисячу дала до зарплати!
Та й сусідка вже місяць не віддає 500 гривень. Потягнувши за ниточку, Василина витягла з пам’яті ще трьох боржників. Виписала всіх на папірець і підрахувала суму. 2800. Цього їм з Ромчиком вистачило б цілком нормально дожити до зарплати.
Але як запитати про ці гроші? Василина м’яка до неможливості. Мама завжди злиться на неї і називає мимрою.
– Мам, я дома! Що поїсти є?
– Синку, я там картоплю відварила і огірочків собі з погребу принеси.
– Не хочу картоплю! Набридло вже – то картопля, то каша! А я курку смажену хочу!
Роман розчулено склав руки в благальному жесті і похлопав очима. Василина зітхнула і рішуче взялася за телефон.
– Ларисо, привіт! Пам’ятаєш, я тобі з зарплати тисячу давала? Загалом… ти не могла б повернути її?
Лариса перевела гроші. Успіх надихнув Василину і вона постукала до сусідки. Всі, крім Марійки, повернули борги, та й та обіцяла завтра занести.
Василина дивувалася – чому ж ніхто не згадав про борг, поки вона не нагадала? Знають же, як їй важко доводиться. Ні, так справа не піде. Мимрити – хватить!
Всьому настає межа. Завтра вона піде і подасть на аліменти. Все-таки Роман не тільки її син, нехай Павло теж бере участь.
Ось скажіть мені, як навчитися бути більш жорсткішою? Ця м’яка натура не дуже мені в житті допомагає…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
