Того дня я прийшла з роботи пізніше, ніж зазвичай. Дмитро просто вилежувався на дивані. Я маю таку звичку приносити додому всі чеки з магазину. Коли Діма глянув на один, другий – став, не те слово обурюватися. – Та тобі вже можна свій бутик відкривати. Шмоток, хоч греблею гати. А прикраси! Для чого тобі стільки?
У минулому я пережила дуже неприємне розлучення. З Володимиром ми були разом цілих п’ять років, і, здавалося, хоч б повага один до одного мала бути. Але, на жаль, у нас “по доброму” не вийшло. Людина просто сіла мені на шию…
Коли ми розділяли майно, Володя й показав, що у нього дуже гострі зубки.
І націлилися вони на все. Володя претендував навіть на телевізор, який я купила за свої преміальні.
Але, на щастя, цей кошмар залишився в минулому. Володя отримав старий телевізор, а я – тишу і спокій.
І через якийсь час, коли старі образи забулися, я зрозуміла, що готова до нових відносин. І тут я зустріла Дмитра. Він здавався повною протилежністю Володі. Він не вважав квіти марною тратою грошей, намагався запам’ятати, що я люблю, а що ні, обожнював грати з моїм котом. Одним словом, ідеальний чоловік.
Наш роман розвивався стрімко. І через три місяці, коли ми повернулися з Балі, я запропонувала Дмитру переїхати до мене.
– Це якось незручно, – зам’явся він. – Я не звик бути утриманцем. Може, будемо орендувати загальну квартиру?
– Ну навіщо, – розсміялася я. – Навіщо даремно витрачати гроші? Переїдь до мене і не думай навіть.
Ну Дмитро і здався. Але вже перші дні нашого спільного життя змусили мене зняти рожеві окуляри. Дмитро виявився зовсім не таким білим і пухнастим.
Він нерідко підвищував на мене голос. І спокійні сімейні вечори, про які я так мріяла, перетворилися для мене, в нескінченну лайку. Ми з Дмитром зчіплювалися, як кішка з собакою, з будь-якого приводу.
Він надумав контролювати мої витрати. Я отримувала досить непогану зарплату і обожнювала побалувати себе обновками. Особливою любов’ю для мене були ювелірні прикраси.
– Навіщо тобі стільки ганчірок? – злився Дмитро. – А прикрас? Та ти вже можеш свій магазин відкривати.
– А в чому проблема? – спалахувала я. – Я свої гроші витрачаю. У тебе ніколи копійки не взяла.
– Раз ми сім’я, значить, немає твоїх грошей, – заперечував Дмитро. – Є тільки наші.
– Наші? А нічого, що я сиджу в офісі з ранку до вечора, поки ти вдома на дивані прохолоджуєшся? Ти цей диван купував?
На наше господарство Дмитро не виділяв грошей.
– Це ж твоя квартира, – заявляв він. – Чому я повинен купувати щось за свої гроші.
– А продукти? Чи ти не їси? – моє терпіння луснуло.
– Яка ж ти жадібна! – обурювався Дмитро.
А я дивувалася: ну куди подівся чоловік, в якого я закохалася?
Ні, я не проти нагодувати свого чоловіка. Бувають всякі моменти. Але не можна ж ось так от сісти на шию і звісити ніжки. Та ще й хамити при цьому. І рахувати кожну копійку, яку я витрачаю на себе.
Але ж правду кажуть, немає нічого гіршого, ніж жадібний чоловік.
Тепер ось не знаю, що робити. Дмитро ніби й хороший, але чи варто витрачати на нього час, а в подальшому й ціле життя?
Що скажете?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
