Того дня я приїхала в село, щоб привести в порядок стареньку хату своїх батьків, і провідати їх на місці спочинку. По дорозі вирішила зайти в магазин, щоб купити собі якусь булочку та кефіру. Вже коли поверталася назад, зустріла Катрусю, свою однокласницю. Її батьків також немає на цьому світі. Але ситуація в них не з простих. А виною всьому – будинок!
У сім’ї я росла сама, у мене не було братів і сестер. Навпроти будинку моїх батьків жила сім’я, у них було дві дочки та двоє синів. Зі старшою Катрусею я навчалася в одному класі, її сестра Марта була молодша за нас на рік.
Ще у дівчаток підростали два молодші брати, Андрійко та Василько. У дитинстві я дружила з дівчатами і трохи заздрила їм. У них завжди було весело, а мені не вистачало спілкування. Але зараз, через роки, я не можу однозначно сказати, що велика сім’я це чудово.
Ми вже всі люди похилого віку, у нас є діти та онуки. Але брати і сестри не тільки не проводять разом час, але намагаються не зустрічатися один з одним. Приводом до суперечки став старий батьківський будинок. Їхньої мами не стало сім років тому.
Останнім часом вона жила сама, тому що її чоловіка не стало вже давніше. Марта часто приходила до своєї мами та допомагала їй по господарству. Інші діти лише зрідка відвідували літню жінку. Коли матері не стало, Марта документи залишила собі на будинок. Вступати у спадок Марта не стала. Її брати і сестри цього не хотіли. Молодший брат взагалі заявив, що якщо хтось посміє оформити будинок на себе, то він будинок підпалить.
Він вважає, що майно батьків має стати його. Марта має з цього питання зовсім іншу думку і нікому не віддає документи на дім. Декілька років вони не спілкувалися між собою. Близько року Катруся занедужала. Нещастя трохи зблизило рідних сестер. Зрідка вони почали телефонувати, а брати, як і раніше, не підтримують стосунків. Та й між собою чоловіки не спілкуються.
А тим часом ще міцна батьківська хата почала руйнуватися. Зараз у будинку тимчасово живе донька Марти зі своїм сином. Вони нічого не роблять, щоб зберегти будову. Під підлогою в будинку стоїть вода, бо поруч із домом болото. Коли жили батьки, то стежили, щоб цього не було. Територія біля будинку не облагороджена, усюди ростуть бур’яни та дикі чагарники. Паркан розвалився, і його спалили в грубці.
Щодня онук Марти, Остап, розколює пару полін, щоб було чим протопити будинок. І це повторюється день у день. Зрозуміло, що будинок вони не вважають за свій. Вони мають своє житло, а тут вони живуть лише тому, що Остапу до школи ходити ближче.
Я стороння їм людина. Але дивлячись на те, як занепадає садиба наших сусідів, мені стає сумно. Невже четверо дорослих людей не можуть ухвалити таке рішення, щоб воно всіх влаштувало. Адже це будинок їхніх батьків, які свого часу витратили на нього багато свого часу та сили. І чи варто тоді мати кілька дітей, якщо вони згодом стають чужими один одному і не можуть домовитись.
Мене постійно мучить думка, таке відбувається у всіх великих сім’ях або так поводиться тільки сім’я моїх сусідів.
Що скажете з цього приводу?
Фото ілюстративне
