fbpx
життєві історії
Того теплого весняного дня, ближче до біду, в офіс зайшов наш директор. Андрій Петрович був не сам, а з двома тендітними дівчатами під ручку. – Знайомтеся, це Настуся, а це Галинка. Роботою попрошу їх не обтяжувати, а то дізнаюся, буде непереливки. – Всі співробітники глянули здивовано один на одного: слова директора закон. Та потім, після невеликої паузи, Андрій Петрович продовжив розмову, після якої всі ми, а це десять чоловік, зібрали свої речі і пішли

Того теплого весняного дня, ближче до біду, в офіс зайшов наш директор. Андрій Петрович був не сам, а з двома тендітними дівчатами під ручку. – Знайомтеся, це Настуся, а це Галинка. Роботою попрошу їх не обтяжувати, а то дізнаюся, буде непереливки. – Всі співробітники глянули здивовано один на одного: слова директора закон. Та потім, після невеликої паузи, Андрій Петрович продовжив розмову, після якої всі ми, а це десять чоловік, зібрали свої речі і пішли.

І я був одним з їх числа.

Працював я в цій фірмі менеджером. У нас була дружна команда з 10-ти чоловік. Весь день ми займалися обдзвонами клієнтів. Всі разом виконували щоденний план з продажу. Якщо комусь не вистачало продажів, завжди допомагали і разом завершували необхідний мінімум.

До слова сказати, це була моя сама дружна команда за весь мій досвід роботи в різних місцях. Працювати там було дійсно приємно.

Єдиний мінус – наш начальник. Якщо у нього був поганий настрій він міг прийти посеред робочого дня і сказати, що сьогодні мінімальний план на багато більше ніж зазвичай. Чому? Та тому що так, нібито, вирішило керівництво і нас це ніяк не стосується. Робіть і все!

І нам доводилося затримуватися на роботі до пізньої ночі і дзвонити бідним клієнтам аж в 10-11 вечора… Соромно згадувати.

Але одного разу стався випадок, після якого ми всі разом не витримали і просто встали і пішли.

В один день, під вечір Андрій Петрович зайшов в наш офіс з двома дівчатами. Це були молоді жінки, років так 30-ти. Він оглянув усіх нас, підрахував кількість осіб (нас було 10) і сказав:

-Це Настуся і Галинка. Вони будуть працювати тепер з вами і не смійте завантажувати їх складними дзвінками – дізнаюся і всі позбудетеся премії! А і ще… Так як ми беремо вам двох нових співробітниць – половина з вас, а значить рівно 5 осіб, повинні написати звільнення за власним.

Андрій Петрович обійняв своїх дам розвернувся і пішов разом з ними.

Ми витримали мовчазну паузу і перезирнулися. Ми були такими різними людьми, комусь 50, комусь лише 20. У всіх були свої проблеми і свої різні матеріальні положення.

Але ми всі разом почали збирати свої речі, написали всі разом заяву на звільнення і пішли.

З того часу ми всі іноді спілкуємося, хтось навіть дружить сім’ями, а хтось разом влаштувався на нову роботу.

Ось такий був у нас дружний колектив і всім таких бажаю!

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page