З Ольгою Яківною у мене не склалися стосунки із самого початку. Я багато чула про непростий характер матері коханого чоловіка, але не підозрювала, що мені доведеться так сильно натерпітися від неї. Ольга Яківна виховувала свого Сергійка сама. При цьому і на роботу ходила, і домашні справи тягла на плечах.
Такої ж послушності свекруха чекала і від мене.
Скромна, тиха і трохи поникла, я стала мішенню для вічних закидів і зауважень Ольги Яківни. Олії у вогонь підливало ще те, що свекруха з першого дня не схвалювала вибір сина. Оскільки я для неї була – безприданниця. Річ у тім, що мене виховала бабуся. Я росла без матері та батька! Ні, щоб пошкодувати мене, вона вирішила ще більше відігратися на мені.
Того вечора ми з чоловіком були запрошені до свекрухи на вечерю. Обидвоє після роботи втомилися, але відмовитися не могли. Ще по дорозі до будинку свекрухи я передчувала недобре. Але вирішила промовчати, щоб не засмутити коханого чоловіка.
На столі у вітальні стояли улюблені страви її Сергійка: зелений борщ, голубці, олів’є. Ольга Яківна посадила сина за стіл, поклала йому на коліна серветку і розчулено дивилася, як дорослий чоловік уплітає страви за обидві щоки. Тільки я, як стояла, так і залишилася стояти у передпокої. Мене за стіл ніхто не запросив, хоч я теж з роботи і голодна. Ініціативу в свої руки взяв Сергій:
– Наталю, сідай за стіл. Давай повечеряємо, – сказав скромним голосом Сергій.
– Ні, дякую. Вдома повечеряю.
– Сергійку, ти спробуй, я ж старалася. Чи тобі вже в мене їсти забороняють? — Ольга Яківна невдоволено зиркнула у мій бік.
Так і минув вечір після роботи. У автівці ми з Сергієм їхали мовчки. Ми звикли, що після спілкування зі свекрухою в наших стосунках настають періоди розладу. Сергій, хоч і розуміє, що мама його неправа, все одно займає її бік. Щиро чи з подяки за його виховання, знає лише він один.
Мені не було кому поскаржитися на огидну поведінку свекрухи: батьків немає, братів і сестер теж. Тільки вірна подруга Уляна з сусідньої вулиці де жила бабуся, була готова мене вислухати.
– Щоразу вона вигадує нові глузування. Мені якось на роботі колега кофточку свою віддала. А свекруха, як побачила, що я в обновці, стала мені в надмірності дорікати. Мовляв, я тільки й вмію, що гроші витрачати, поки Сергій працює. А я ніби байдики б’ю! – скаржилася я подрузі.
В неділю ми з Сергієм вирішили запросити Ольгу Яківну до нас на вечерю. У свій єдиний вихідний я цілий день простояла біля плити, щоб приготувати щось смачне. Запекла крильця з картоплею в духовці, заправила салати. Свекруха розкритикувала мої страви з “ніг до голови”. Все для неї було пересолене, а в салатах їй здалося надто багато майонезу.
– Народити тобі треба. Маля пом’якшить черстве серце твоєї свекрухи, — порадила одного дня мені подруга.
Час минав, а зла свекруха продовжувала пити всі мої соки. Навіть оголошення про цікавий стан не змінило її поведінки. Жодної жалості та поблажливості до мене не було, тільки ще більше вимог. Нарешті в нашій сім’ї поповнення – Боженька подарував нам чудову та здорову донечку, яку ми з Сергієм назвали – Василинка, оскільки з’явилася вона на самий старий Новий рік
Тільки Ольга Яківна знайшла ще більше приводів для нотацій. То я неправильно годую її онучку, то сама їм шкідливі страви. А після виписки свекруха взагалі привела в будинок чужу людину — свою подругу, яку я в очі жодного разу не бачила.
– Я не хочу показувати дитину чужим людям, поки наша Василинка не хрещена” , – заявила я чоловікові. Але для свекрухи закон був не писаний, а син був на її боці.
Все змінилося, коли Ольга Яківна занедужала. Жінку забрала швидка, і за нею потрібен був щоденний догляд.
– Наталю, я б і сам доглядав за мамою, та я чоловік. Як же я її купатиму, одягатиму? – говорив мені Сергій. – Якщо ти відмовишся, я зрозумію.
– Не відмовлюся, ми рідня все-таки.
Так на мої плечі лягли ще обов’язки за свекрухою.
Я щиро надіюсь, що коли Ольга Яківна стане на ноги, вона зрозуміє, що весь цей час жила не правильно по відношенню до мене.
А як ви вважаєте, такі люди змінюються?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua