fbpx
життєві історії
Того вечора я дізналася, що з Мариною мій чоловік зустрічається дуже давно. Він їй розповідав, що живе зі мною, тому що я дуже хвора. Що ми взяли хлопчика з дитбудинку, бо я не можу мати дітей. Коротше, він навіть поховав свою матір і батька, і все інше в цьому дусі! В мене йшла обертом голова. Здавалося, що ми говоримо про іншу людину, а не про мого чоловіка, не про мого коханого Вадима. Я не впізнавала чоловіка. Коли він прийшов з роботи, я все ж вирішила поговорити. Слова самі виривалися з молєї душі. Реакція у нього була несподіваною, як і тоді, коли Марина подзвонила

Я народилася і виросла в досить заможній родині. Мама моя ніколи не працювала, точніше працювала, але вийшла заміж за мого тата і стала доглянутою домогосподаркою. Звісно, і я мріяла про таке життя, воно здавалося мені ідеальним! Але все ж я вступила навчатися в університет, там познайомилася з Вадимом, який став моїм чоловіком.

Тато підприємливий чоловік, який вміє заробляти на будь-чому, у нього завжди повна голова ідей і ці ідеї він швидко втілює в життя. Згодом він став дуже не бідною людиною, з якою рахувалися в місті і просили поради. Тато ніколи не відмовляв.

Так ось, коли я навчаласяв уніврситеті, познайомилася з хлопцем. Вадим – хороший, красивий, грамотний і, як здавалося, дуже порядний. Згодом ми одружилися, народили сина. Здавалося б – ось воно, щастя! Живи і радій життю.

Мій тато чоловіка влаштував на хорошу роботу, допоміг нам купити квартиру. Все, що ми хотіли, у нас було.

Але розчарування і біда в кожну хвилину можуть прийти в будь-який дім, в будь-яку родину.

Якось увечері мій чоловік прийшов з роботи і пішов купатися, а йому на телефон прийшло повідомлення, щоб він терміново передзвонив якійсь Марині. Я і значення не надала, причепитися у відносинах було ні до чого. Ми завжди були разом.

Вадим вийшов з душа, я сказала йому, щоб він передзвонив і тут все моє досі спокійне й гарнмонійне життя перевернулося. Я й подумати не могла, що людина може змінитися за секунду! Таким його я не бачила.

Оскаженілий в мить чоловік почав на мене кричати і звинувачувати в тому, що я лазила по його речам. Я нічого не розуміла, звідки така реакція? Пів ночі він доводив мені, що я погана дружина, що я йому не довіряю. Я була розгублена і пригнічена. За 4 роки нашого життя я вперше побачила зовсім іншу людину, не мого рідного Вадика.

На ранок він, не попрощавшись, пішов на роботу. Мене розпирало почуття недомовленості і таємниці, яке так і лишилося між нами. І я вирішила у будь-який спосіб дізнатися про цю Марину.

Це виявилося не важко. Звичайно ж, це була дівчина з роботи, я не помилилася. Роздобувши її телефон, я їй написала дуже обережну смс. Відповідь на неї прийшла негайно. Ми домовся про зустріч і в цей же день, взявши сина і коляску, я пішла на зустріч з Мариною.

Така правда завжди дуже болюча. Того вечора я дізналася, що з Мариною мій чоловік зустрічається дуже давно. Він їй розповідав, що живе зі мною, тому що я дуже хвора. Що ми взяли хлопчика з дитбудинку, бо я не можу мати дітей. Коротше, він навіть поховав свою матір і батька, і все інше в цьому дусі! В мене йшла обертом голова. Здавалося, що ми говоримо про іншу людину, а не про мого чоловіка, не про мого коханого Вадима.

Повернувшись додому, найперше я вирішила, що ми з Вадимом однозначно повинні розлучитися.

Розмовляти і з’ясовувати відносини не було сенсу, бажання і сил. Я спокійно поставила перед чоловіком вечерю, поклала спати сина і сама стала готуватися до сну. З Вадимом ми не розмовляли.

Вранці, як завжди я встала рано, але проводжати його на роботу не стала. Він, напевно, все розумів, тому навіть не попрощався. Просто поцілував сина і пішов.

Весь той день був порожнім, я розмовляла по телефону з Мариною. Вона мені дзвонила, я передзвонювала. І так кожну хвилину. Я ніби катувала себе. А Марина мені все розповідала, як вони зустрілися, де проводили час. В душі я ревіла, але чомусь слухала її. Не можу передати, як мені було…

Я не впізнавала чоловіка. Коли він прийшов з роботи, я все ж вирішила поговорити. Слова самі виривалися з моєї тепер уже хворої душі. Реакція у нього була несподіваною, як і тоді, коли Марина подзвонила.

Він подивився на мене так спокійно і сказав мені, щоб я не переживала, що Марину він не любить. Що він любить тільки мене і ніколи мене не кине. Але і Марину не покине, бо вона дуже хвора і невідомо, що з нею станеться, якщо вони розлучаться. Цю історію він говорив і їй про мене!

Я не вірила, що це говорить людина, з якою я живу, чоловік, від якого я народила. Все відбувалася як уві сні і не зі мною. Ще Вадим пригрозив мені, теж спокійно, що якщо про це дізнається мій тато, то я пошкодую і ліг спати.

Я розповіла все батькові на наступний же день. Тато довго чекати не змусив. Увечері разом з мамою і другом вони приїхали до нас в гості. Тато привіз велику сумку і поклав на стіл гроші, цілу пачку.

Татів друг сказав, що мій чоловік звільнений з роботи, що він зараз же їде з міста до своїх «покійних батькам». Звичайно, Вадиму сказати було нічого. Він просто не очікував, що я розповім все батькові. Мовчки він встав, збентежений і розбитий, зібрав свої речі, намагався щось пробурмотіти про “прости” і все таке. Але я не слухала. Я точно знала, що не прощу.

Я переїхала до батьків і поки що живу з ними. Син і любов до нього допомагає мені впоратися з цим усим. Вадим іноді телефонує, запитує, як справи у мене, як син. Я холодним голосом відповідаю, що все добре. Ось так буває в житті. Просте смс по роботі і стільки брехні… Але життя триває, і треба жити далі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook