Тоня, незважаючи на строгість тата, задзвонила мені ближче вечора, і сказала, що сьогодні ночувати додому не прийде. – Це твоє виховання! Ось коли в подолі принесе, щоб мене не вплутували. Самі розбирайтеся!, – сказав чоловік, коли я тремтячим голосом про все розповіла. Я довго не думаючи, вирішила зустрітися з “майбутньою” свахою.
Від чоловіка я вже тиждень чую тільки “так” чи “ні”, а сім днів тому в квартирі від його вереску, стеля ледь не піднімалася. Висловив мені все, що накопичилось, мабуть, за все життя.
Дочку мій чоловік намагався виховувати у старих суворих традиціях. Я, звісно, намагалася якось пом’якшити його вимоги до Тоні, особливо коли вона підросла, і вони з батьком часто конфліктували через “у цей час вдома треба бути”.
Після десятого класу Тоня вирішила йти до коледжу. Чоловік був категорично проти, чомусь вважаючи коледж “гніздом чогось поганого”. Дочка наполягла на своєму, я була між ними, як між молотом і ковадлом, але, незважаючи ні на що, Тоня 1 вересня пішла вчитися в коледж.
А вже у листопаді стався “сюрприз”. Тоня зателефонувала близько шостої вечора і сказала, що ночувати додому вона не прийде, залишиться “у хлопчика”. Подзвонила вона мені, я була в подиві, ледве підібрала слова, щоб повідомити новину чоловікові. Він одразу набрав доньку, і пішло-поїхало…
Тоня заявила, що зателефонувала, щоб ми не нервувалися і не шукали її в клініках, тобто поставила перед фактом, і ніякого, як вона брязнула “батьківського благословення”, їй не потрібно.
Наступного дня дочка прийшла, коли чоловік був на роботі, зібрала дві сумки з речами, і переїхала “до хлопчика”. Мені знову довелося виступати в ролі парламентаря, намагаючись пояснити чоловікові, що вони це “серйозно”. Тоді він і вчинив грандіозну “бурю”.
Через деякий час я з’ясувала, що обранця Тоня звати Тарас, що вони живуть в однокімнатній квартирі, що дісталася йому від бабусі у спадок і навчаються на одному потоці коледжу. Ще дізналася, що мати Тараса виховувала його сама, і ми з нею працюємо в одній фірмі, лише у різних філіях.
Не знаю навіщо, я вирішила переговорити з нею з приводу відносин Тоні та Тараса, дізнатися, чи це справді взаємні почуття, і які вона бачить перспективи розвитку цих почуттів та стосунків.
Здзвонившись з Любою, так звати маму Тараса, я представилася і домовилася про зустріч. Наша розмова тривала п’ять хвилин. Люба, після перших моїх фраз запитала прямо:
– Ваша дочка що, при надії?
– Ні…
– А як, вибачте, її звуть?
– Тоня…
– Я не знаю жодної Тоні, два місяці тому син жив із Марусею, до цього з Вірою, можливо, тепер живе з вашою Тонею. А чого ви хочете від мене?
– Поговоріть із сином, може, це для нього просто чергове захоплення, якщо так поясніть йому, що це непорядно…
– Нікому я нічого пояснювати не буду. Ваша дочка повнолітня?
– Так…
– Отож нехай і думає своєю головою. Це вам бабусею ставати, а мені навіщо паритися і псувати стосунки із сином? Він уже доросла людина, навіть якщо це просте захоплення, не бачу в цьому нічого поганого!
На цьому закінчилася наша співбесіда. Намагаючись налагодити стосунки з чоловіком, я розповіла йому, що хочу зустрітися з Любою. Увечері була чергова “буря”, коли він дізнався про результати нашої розмови:
– Вітаю! Це все твої поблажки – “нехай погуляє пізніше”, “уже велика”… Велика, тільки завтра цей Тарас вкаже їй на двері, і принесе в подолі, самі й няньчитися будете, мене в цю ситуацію не вплутуйте!
Не знаю, що тепер робити. Не думаю, що Тоня з Тарасом створить сім’ю, рано чи пізно вона знову постукає до батьківського будинку. Тільки як вони уживуться з батьком після всього цього – велике питання…
Фото ілюстративне
