Я сама з села, сирота, росла в притулку. А чоловік мій колишній з селища під Києвом. Свого часу батьки чоловіка купили двом своїм синам по двокімнатній квартирі в райцентрі.
Коли хлопці виросли, вони переїхали від батьків в місто за 30 кілометрів і стали жити в своїх квартирах. В свою і привів мене жити Дмитро.
Жили ми нормально, народилося двоє діток. Чоловік у мене будівельник, я працюю у державній сфері.
Та мабуть з часом я стала Дімі не цікава, бо ти три роки тому він зустрів молодшу й гарнішу і пішов від мене. Вони живуть в Києві, народили дочку.
Я ж з двома дітьми відмовилася від аліментів але залишилася в квартирі свекрухи, це запропонували Діма в його батьки, я, звичайно,?погодилася.
Треба сказати, що в цьому ж будинку живе у своїй квартирі живе нездоровий старший брат колишнього чоловіка, Максим.
Він давно захворів, тому й без родини. Зараз стан його погіршується з кожним місяцем. Я іноді заходжу до нього, але дуже рідко, бо це сумна картина, та й ніколи мені за роботою і дітьми.
Рідні, хочу сказати, теж не дуже прагнуть за ним доглядати і часто навідуватися. Іноді бачу, як до Макса заходять його колишні колеги, виводять гуляти. Батьків його бачу дуже рідко.
Але вчора в місто маршруткою приїхала моя колишня свекруха. Зробила свої справи, а потім Антоніна Василівна прийшла до мене.
Вона сказала мені, що квартиру, в якій я живу з дітьми, вони з чоловіком будуть продавати, щоб зробити у себе ремонт в будинку і допомогти грошима моєму колишньому чоловіку, аби той придбав квартиру в Києві.
А мені мама Дмитра запропонувала переїхати в квартиру до Максима, доглядати його, а вони за це зроблять на мене дарчу на квартиру Максима.
Або я зголошуся на її умову, або збираю з дітьми речі і переїжджаю кудись, бо рішення про продаж вони вже прийняли.
А якщо я відмовлюсь, вони замість ремонту будуть з виручки за квартиру оплачувати Максиму доглядальницю.
І ось що мені робити? Я не хочу жити з Максимом, це буде дуже складно в морально, і фізично. А ще й діти у мене.
Максим все забуває поступово, дуже не охайний, все гірше ходить, вийти йому кудись самому взагалі не можна.
Подати на аліменти і шукати орендування житло? Але аліменти будуть малі, бо там теж жити. У мене зарплата теж не висока в я переживаю, що просто не витягну дітей.
Але й зголоситися на варіант свекрухи просто нестерпно для мене. І що робити? Я просто у безвиході.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- Сваха моя має дачу, а то сезон копання картоплі і консервації. Ясне діло, що їй не до онуків. Ось вона й подзвонила мені, щоб пожалітися. Як мені за дочку соромно було, ви й уявити не можете. “Як не будете з онуками у вихідні сидіти, я вам забороню з ними бачитися”, – сказала їй Уляна. А окрім всього в мене в неділю день народження, а Уляна проти, щоб свекруха і вона за одним столом сиділи
- Півроку тому я розлучилася. І тепер зустрічаюся з рідним братом колишнього чоловіка. І колишня свекруха знову може стати діючою. У нього була своя квартира, непогана робота, а ще він на 5 років за мене старший. Ну й що, що особливо не любила. Що ж ти раніше мовчала, коли твій син покинув мене саму. І взагалі, це якось не по-божому і грішно. На що я їй відповіла, що, звичайно ж, розповім її онуку, коли він підросте
- Коли я побачила ціну на гелі для душу невістки, яку вона випадково залишила, – то ввечері влаштувала з нею серйозну розмову і попросила плати за квартиру або зʼїзджати. Поки мій син боронить Україну, у неї пляшечка в душі за 1000 гривень!
- Ми з чоловіком важко працювали, аби і доньці хватило на життя і нам залишалося. Звісно, не легка це задача. Навіть прийшлося зайняти гроші аби оплати навчання. Та схоже це все були дрібниці. Того літа на Львів прилетіло від “сусідів”. Біда сталася біля гуртожитку доньки. На щастя, то були канікули і все обійшлося, якщо так можна сказати. Єдине, що з поганого сталося, це повилітали вікна. Гроші на ті вінка збирали, обіцяли поставити до 30 вересня. Але є одне “але”
- Сестра в Італії жила багато й заможно довгі роки і я їй заздрила. Її розкішному життю, достатку,фінансовим можливостям. Нам так не жити! Місяць тому Галина повернула в наше рідне село на Полтавщині і приголомшила мене своєю пропозицією. З’явився наш первісток – синочок Даня. Минуло ще два роки, і народилася йому сестричка, дівчинку ми назвали Люба, на честь моєї бабусі. А ще через рік наша родина поповнилася третім малюком та стала багатодітною