fbpx
життєві історії
Три роки тому я вийшла заміж. Через рік після мене- двоюрідна сестра, ще через кілька місяців – троюрідна. Всі на весіллях одне в одного відгуляли. Нещодавно зустрілися вдома у двоюрідної бабусі. У бабусі ювілей – вісімдесят років. Ось тут все і почалося. Бабуся і тітоньки насідали: коли, ну коли вже? Бабуся захвилювалася: – Яке планування? яке, я вас питаю! І в черговий захід цього “а в наш час по п’ять штук народжували, віддавали матерям, а самі працювати…” повз проходила з салатом моя мама

Три роки тому я вийшла заміж. Через рік після мене- двоюрідна сестра, ще через кілька місяців – троюрідна. Всі на весіллях одне в одного відгуляли. Нещодавно зустрілися вдома у двоюрідної бабусі.

У бабусі ювілей – вісімдесят років. Вона сказала, що навмисне до наступного дня народження доживе, якщо ми всі не приїдемо. Довелося уважити волю старшої родички, тим більше, щоб не сумувала.

Зібралися, і бабуся разом зі своїми ровесницями перекинула чарочку вина, і пішли відверті розмови по душам. Звелися вони до того, щоб мене і сестер засоромити, що ми не перший рік заміжні, а все ніяк правнуків їй не народимо. Ми сиділи, дивилися одна на одну, розуміючи всю незручність. А бабуся і тітоньки насідали: коли, ну коли вже?

Сестра зважилася відповісти, що поки рано, не забезпечені ще, треба на житло заробити, потім дітей. Ось так плануємо. Бабуся захвилювалася:

– Яке планування? яке, я вас питаю! Мені вже вісімдесят років, я до вашого планування не доживу. У вас в пріоритеті має стояти, щоб я правнуків побачила, поки на той світ не відійшла! Вони не готові, ви послухайте… Неначе ви собі народжуєте!

– А кому ще, бабусю?

– Мені! Родині! Країні! Це не тільки вам діти, це спільна спадщина світу нашого!

Сиджу, помилково, думаю, ну раз пішли вже розмови планетарного масштабу і великі задуми, краще не сперечатися. Від гріха подалі на всі бабусині балачки не реагували, просто мовчки кивали.

І в черговий захід цього “а в наш час по п’ять штук народжували, віддавали матерям, а самі працювати…” повз проходила з салатом моя мама і ляпнула, що в її час всім сім’я допомагала, бабусі-дідусі. А зараз у бабусь і дідусів свої турботи. І їм, як нашим батькам, ніколи. Тож ніяких онуків їм підкидати не треба на виховання, поки самі в житті не влаштуємося.

Бабуся в один момент підлаштувалася.

– Саме так. А то звикли віддавати матерям дітей, як до няньок! Нехай самі виховують. Ось в наш час все без допомоги справлялися, і ви теж впораєтеся.

І все в такому дусі. І ніяких нам дітей, поки не навчимося за собою хоча б пелюшки прати! Ми прямо випростались всі в один момент від подиву. Закивали типу “так-так, бабусю, правильно!”. Так вона на наше кивання нас взагалі з кімнати відіслала величним жестом. Прямо таки прогнала, щоб не сиділи і вуха не розвішували, коли не треба, а то тут дорослі розмовляють.

Мама, йдучи з салатом назад, щиро зізналася, що такого ефекту і не очікувала.

А вийшло якраз як треба!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page