Діти були підлітками, коли я поїхала на заробітки в Італію. Чоловіка мого тоді скоротили з роботи, а моїй мамі було потрібне дороге лікування.
От і вирішили ми на сімейній нараді, що я поїду, а він лишається з дітьми і доглядати батьків своїх і мою маму.
Всі роки я пересилала додому гроші, але моє життя в Італії не було легким. Так, це чудова країна з прекрасним кліматом, природою, історією, екологією, продуктами, кухнею.
Але коли ти працюєш 6 днів на тиждень, доглядаючи стареньких людей, то мало всього того бачиш.
Тим більше, що прожила я всі ці роки в маленькому італійському містечку, тихому і не багатому на розваги.
Раз на рік я їздила додому у відпустку. Була на випускних і весіллях дітей. Купила їм пізніше по квартирі. У нас з чоловіком за мої кошти теж в квартирі зроблено гарний ремонт. Висилала гроші на подарунки онукам. робила все, аби моїй родині було добре.
Сплив час. Тридцять років праці в Італії теж добігли фіналу – і ось я з грошима на машини обом дітям повертаюся тепер вже на зовсім додому у свій рідний Івано-Франківськ.
І дізнаюся від дочки, якій довірили делікатно мені це все пояснити, що мій чоловік всі останні 5 років, які я не їздила додому, вже мешкає не в нашій квартирі, а в однієї пані, молодшої за нього на добрих 15 років, і витрачає частину моїх же грошей на її дітей-студентів.
Звичайно, я приголомшена. Але ще більше не самим фактом зради чоловіка – я теж в Італії не була свята – а тим, що мої діти онуки всі про все знали!! Всі роки!
Ось тепер сиджу в своїй квартирі самотніми вечорами й думаю: купувати машини дітям чи ні? Не знаю навіть, як бути, як вчинити розумніше.
Можливо, лишити гроші собі, віддати під оренду цю квартиру (бо вона моя за документами – це подарунок мого спочилого батька-чиновника), розлучитися в 69 років і їхати в своє італійське містечко, в своє італійське життя? Та й не підходить мені тут все в Україні – клімат, якість повітря, продуктів, медицини. Друзів теж вже немає справжніх. Діти підтримують батька.
А хто для них я? Хто я тут? А в Італії в мене друзі, все те, що я люблю, А, крім того, мій старший на три роки, але вірний багато років Габріеле, удівець, що живе в маленькому будиночку на тихій вулиці і в якого зберігалися донедавна мої особисті речі. Він чекає, він зрадіє…
Але поїхати – значить попрощатися з майбутнім біля рідних, дітей і окув, як я ще недавно мріяла. Поїхати – значить залишитися в Італії вже до кінця біля того чоловіка, якому я справді не байдужа. Що обрати? Які у вас думки про всю цю мою життєві ситуацію?
Автор – Олена Д., м. Івано-Франківськ
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.