Недавно мій батько сказав, що ніколи мене не любив і шкодує, що я взагалі народилася. Привітайте, тридцятирічна «тітка» розплакалася на день народження.
Моя мати народилася в селі. Ну як, в селі, в малому містечку на Полтавщині. Неподалік обласного центру. Ну це для тих, хто знає, чим відрізняється село від села. У бабусі та дідуся вона була одна, тому про неї добре дбали, старалися виростити її розумною, самостійною людиною. Тому вона так само вчинила і зі мною. За що я їй дуже вдячна.
У 17 років мама познайомилася з батьком. Він був із сільських. Як зараз заведено говорити, «шебутній», «вітер у голові» тощо. Він був головним у своїй компанії, а це на той час вважалося чимось авторитетним, усе село про нього знало. Ну, а в такому віці дівчата зовсім не дружать із логікою, як їх не виховуй.
Вони довго зустрічалися, але жити разом почали лише після весілля, коли мамі було 19 років. За рік з’явилася я. І вже на той час батько почав поводитися з рук геть погано.
Він постійно йшов з дому, хоча всі вони жили в порівняно комфортних умовах, з бабусею і дідусем. Як кіт, повертався до своєї старої компанії до села. Моїм вихованням тато не займався.
Хоча зараз я розумію, що він сам був майже дитиною, від цього легше не стає. Чому тоді не подавав на розлучення? Час від часу він намагався зображати люблячого батька і, може, на місяць чи два заспокоювався. Але таке з ним ставалося нечасто, та й закінчувалося зазвичай погано.
З мамою вони розлучилися, коли після чергового такого виходу батько отримав судимість. Тоді, пам’ятаю, дідусь ще сказав, що зять легко відбувся. Розлучення пройшло спокійно, я багато плакала, але згодом у мене відлягло.
Минуло чимало часу, і я вийшла заміж. На своє двадцятип’ятиріччя я, окрім іншого, отримала вітальну листівку від тата. Як він мене знайшов у місті, не уявляю. Може, хтось із сільських підказав. Але суті це не змінює.
У листівці був ще й номер телефону, яким батько просив дзвонити йому час від часу, щоб ми могли спілкуватися. Не те щоб я надто за ним нудьгувала, але все-таки рідня. Ну а що може піти не так? Ну, попросить грошей. Якщо надто багато – відмовлю. Хоч подивлюся, як виглядає, цікаво ж.
Під час зустрічі я побачила небагато, але акуратно одягненого чоловіка. Він навіть приніс якийсь букетик польових квітів. Не знаю, де він його роздобув. У тата був такий хитрий прищур, властивий чоловікам, з якими краще не мати жодних справ.
Він пригостив мене морозивом, вибачався, що не зміг бути зі мною в дитинстві. Але тішився, що я виросла розумною та успішною жінкою. Уявляєте, успішна домогосподарка?
Єдине, про що він попросив, були гроші. Він хотів, щоб я дізналася, чи немає в місті якоїсь роботи охоронцем або чогось подібного, щоб можна було зачепитися. Дуже бажано, якщо із житлом.
Мені не було складно, і, запитавши чоловіка, я знайшла без проблем те, про що просив батько. Невідомо яка зарплата, але порівняно краще за те, що пропонувало село на той момент.
Я знала, де тато живе, але згодом наше спілкування зовсім затихло. Він завжди був на роботі і не міг відповісти на мої дзвінки. Я ж не надто й прагнула бути доброю дочкою і займалася своїми справами.
А недавно він сам мені зателефонував і розповів останню новину: він знайшов якусь жінку і переїжджатиме до неї. Тепер у нього кохання та нове життя. Ну, треба ж, який щасливий кінець.
І ось, напередодні мого тридцятиріччя, ми домовилися, що я забіжу до них у гості. На кілька хвилин, дуже мій тато хоче побачити дочку і вручити подарунок. Зрозуміло, що в мене своя сім’я і таке інше, але дуже вже він просив услужити йому ще один, останній, раз.
Я ні на що не розраховувала. Зайду, привітаюсь і в ідеалі поїду назад на тому ж таксі. Але вийшло зовсім інакше.
Батько неабияк «відзначив» мій ювілей, хитався й слова не міг сказати. Його подруга теж була у подібному стані, але тримала себе в руках. Побачивши мене, татко потягся до перев’язаної стрічкою вази, але, оступившись, розбив її. Це, мабуть, і був подарунок для мене.
Батько почав кричати на свою нову подругу, на кішку, яка пробігала повз. А потім взявся і за мене, свою дочку і іменинницю. Він пройшовся по мамі, наговорив про дідуся та бабусю всякого. Ну і насамкінець сказав, що ніколи мене не любив і що я була помилкою. Ось такий презент він вирішив додати до розбитої вазі.
Як я і планувала, виїжджала я в тому ж таксі. По щоках річкою текли сльози, але сама я не почувала себе погано. Можливо, це були сльози образи чи ще чогось. Але мені здається, вони просто збиралися в мене ще з дитинства. І тепер просто вийшли назовні. Слово честі, я відчувала якесь полегшення.
Коли приїхала додому, чоловік спитав у мене, чому я виглядаю якось дивно. Начебто й радісна, але якось по-особливому. І макіяж зняла для чогось.
Але я його заспокоїла, сказала, що тепер все добре і що хочу святкувати свою круглу дату тільки в компанії коханої людини. Весь наступний день пройшов дуже просто. Наче важкий тягар скинувся із плечей. Отак іноді трапляється: не було б щастя, та нещастя допомогло.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
