Це була неділя. Я розбудила Вадима, і сказала, щоб приніс мені в ліжко каву. Я прекрасно розуміла, що він втомлений, оскільки прийшов пізно з роботи, але ні крапельки його не жаліла. Просто я знала, що він це зробить. Насправді чоловік виконував кожну мою забаганку, але мені було скучно. При першій же можливості я втекла до іншого. З Тарасом я зажила геть іншим життям. Мені вже 50-ка, та я досі шкодую про свій вчинок.
Мій перший шлюб розпався тільки з моєї вини. Перший чоловік був чудовою людиною і про наше розлучення я шкодую досі. Хоча я давно вже заміжня, у мене двоє дітей, але я сильно шкодую про все, що натворила колись.
З Вадимом у нас був різний характер. Він був спокійною тихою людиною, якій подобався тихий затишний рай. А мені не вистачало емоцій. Як ви розумієте, я їх знайшла.
Зустріла іншого і через деякий час пішла від чоловіка до коханця. Розлучення минуло тихо без “ускладнень”, Вадим нічого поганого не казав, не звинувачував, він спокійно відпустив і побажав щастя.
Тільки через пару років я зрозуміла, якою нерозумною була, і що я втратила. У чому ж справа, скажете ви?Другий чоловік був неймовірно красивий, але мені він так і не належав. Причина проста і банальна – самотність. Ми з Тарасом абсолютно різні люди, я скажу більше, ми чужі люди.
Згодом закоханість пройшла, і я побачила біля себе зовсім іншого чоловіка. Мені повернулося все, я пережила походи наліво, і завжди шкодувала про розлучення з першим чоловіком, завжди пам’ятала Вадима і не любила себе за все, що натворила.
Все, як в цій приказці: “Якби молодість знала, якби старість могла”.
Зараз мені 50 років, я самотня і нещасна, у мене було справжнє щастя, у мене був чоловік, який любив мене по-справжньому, і який жив для мене. А я? А я проміняла його ось на це, на важке життя, в якому можу покластися тільки на себе, на життя, де довелося стати сильною жінкою і тягнути все на собі, тому що мій другий чоловік точно такий же, якою раніше була я – егоїстичний і самозакоханий.
У мене є двоє дітей, у мене є онуки, здавалося б, про що шкодувати? Але ж ні, шкодую про те, що так прожила своє життя, шкодую про те що проміняла справжнє щастя на порожню красиву картинку, за якою нічого не виявилося.
Шкодую і каюсь за те, що заподіяла людині, яка любила мене по-справжньому і не заслуговувала такого ставлення. Шкодую про все, та тільки життя вже прожите.
Написала сюди для того, щоб ви не повторювали моїх помилок…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
