fbpx
життєві історії
Це було найбільш важке прощання. Зі всіх сусідніх сіл зійшлись люди, щоб провести Павлика в останню путь. – Це ж треба було, мама, можна сказати, власними вчинками дитя до такого довела, а могли жити собі щасливо, – бурмотіли бабусі. Марічка також від матері чула про їхню ситуацію, але таки не наважилась піти до них в той день. Велика образа таїлася на її серці

Це було найбільш важке прощання. Зі всіх сусідніх сіл зійшлись люди, щоб провести Павлика в останню путь. – Це ж треба було, мама, можна сказати, власними вчинками дитя до такого довела, а могли жити собі щасливо, – бурмотіли бабусі. Марічка також від матері чула про їхню ситуацію, але таки не наважилась піти до них в той день. Велика образа таїлася на її серці

Ганусі, після того, як втратила чоловіка, геть важко стало жити. Троє діточок треба було одній на ноги ставити. Старша – Марічка, якій було вже тринадцять, доглядали за меншими, допомагала мамі поратись на кухні. Хороші діти у Ганни були, нічого не скажеш, виховані, добродушні, розумні. Вчителі завжди хвалили їх на батьківських зборах. Це і гріло Ганусину душу.

– Дай Бог, щоб хоч діти малу щасливу долю, – молилася вона навколішках кожного дня.

На сусідній вулиці поруч з сім’єю Гайдюків жила і Ольга Петрівна, яка працювала головою сільради їхнього села, а у неї дочка, ровесниця Марічки. Дівчатка ще з раннього дитинства здружилися. Разом ляльками грались, згодом за одною партою сиділи, а коли подорослішали, то й в одного хлопця закохалися.

Сашко був вродливим, високим, а найбільше дівчатам подобалась його говірка вдача – “жартувати – його коньок” – говорили вони.

Закінчивши школу, подалися подружки до міста. Оксана поступила до університету, а Марічка в медичне училище – дуже їй подобалася професія медсестри, яку вона і освоювала.

Одного раннього понеділка, Марічка з важкими торбами направлялася на електричку. В місті вона жила в гуртожитку, який знаходився не далеко від її училища.

– Привіт, красуне, – прозвучав такий рідний голос. – Сідай, я якраз в місто їду. Підкину куди треба.

Марічка зашарілася від слів Сашка, але довго не думала. По дорозі хлопець, як завжди, жартами розкидався, а Марічці це й подобалося. Сміху та радості в її житті й не хватало.

– О, тепер я буду знати де ти живеш, – сказав Сашко. – Ну, гарного навчання, і до зустрічі!

Тиждень пролетів швидко. Марічка з торбами вже направлялася до зупинки, як Сашко замиготів їй фарами.

З того дня закохані й почали зустрічатися. Марічка світилася від щастя, тому коли прийшла на вихідних в гості до подружки, та одразу ж помітила, щось дивне і незвичне.

– Так, ти права. Я закохалася. Він чудовий. Найкращий. – Не переставали хвалити свого коханого Марічка. Не помітила вона тоді злих помислів подруги. Кохання затьмарило її розум.

– Ти знаєш, на мою поштову скриньку час від часу приходять подарунки. Чи то хтось помиляється, чи жартує. Сам нічого не розумію. Ти часом не в курсі?

– Ні, не знаю, опустивши голову сказала дівчина. – У неї ж немає вільних коштів, щоб таке робити. Всю свою стипендію дівчина віддавала матері, щоб тій легше було.

Цієї п’ятниці Марічка, як ніколи чекала, щоб її забрав з міста Сашко. Це був особливий день. Того дня вона дізналася, що носить під серцем дитя.

– Дивно, чомусь нема Сашка. Може забарився на роботі, або мама швидше попросила приїхати, допомогти їй.

На вокзалі теж не зустрів її коханий, що геть зіпсувало дівчині настрій. І що найгірше, ввечері не погукав її посидіти на лавочці.

Не знала вона, що подружка задумала хитрий план, щоб розлучити голубків.

Одного разу разом з невеличким подарунком Оксана кинула в скриньку Сашку записку, де порадила хлопцю краще придивитися до Марічки. Що вона лише на вигляд така хороша, а насправді у місті у неї жених є, і мало того, вони вже й про весілля говорять.

Розлючений Сашко вирішив порвати з нею всі стосунки. Не таку жінку він хотів. А підсолодити життя хлопцю вже була готова Оксана. Втішала його, як могла, а він й проти не був.

– Дочко, ти чого так змарніла? Бува не вагітна? – спитала на вихідних Марічку мама.

Та лише заплакала…

– Мирославо, а ну вийди з хати. Розмова до тебе є.

– Чого тобі?

– Ти знаєш, що твій син мою Марічку покинув, а вона чекає від нього дитяти?

– Це ще довести треба, що дитя мого Саші. Хтозна з ким вона там шашні крутила, в місті то. Тому мого Сашка сюди не прив’язуй. І взагалі, він жениться скоро, на багачці з нашого села – Оксані, дочці голови сільради. Не віриш, йди її спитай. Молодята навіть на відпочинок в Карпати разом поїхали, там він має запропонувати дівчині руку та серце.

Розвернулася Гануся, та й подалася засмучена додому.

– Нічого доню, самі виховаємо, раз така ситуація.

Марічці в місті, як матері одиначці, квартиру в гуртожитку дали. Жили вони з синочком Дмитриком. В село рідко навідувались, щоб Сашка часом не побачити, який на той час вже й женився на Оксані.

Гануся разом з молодшими дітками часто до них в гості навідувались, допомагали як могли. А одного разу вона розповіла дочці, що не ладиться в сім’ї Сашка нічого. Оксані він не підходить, то мало грошей заробляє, то часто з друзями зустрічається. Кажуть, що до розлучення у них йде.

Так все й сталося. Оксана прогнала Сашка до мами, а що найгірше, заборонила йому бачитися з їх єдиним сином – Павликом. Як тільки батько не намагався, та нічого не виходило. Мама налаштовувала сина проти нього, надіялась, що вийде ще заміж за більш підходящого чоловіка, який Павлику батька і замінить. Та син, як на диво, все розпитував про батька, тягнувся до нього бо сильно скучав та любив.

Цього холодного осіннього дня ніхто не очікував що так станеться. Якби ж можна було повернути час…

Оксана з сином в той час були в сільській крамниці, туди направився за продуктами і Сашко.

– Синку, – радісно вигукнув Сашко.

– Тату! – На обличчі хлопчика появилась широка усмішка.

Мама щосили шарпнула сина, щоб той і не думав підходити до батька. Сашко зрозумів, що не буде діла, перейшов дорогу, і вже направився засмучений додому. Як з-заді почувся шум та крик. Хлопчик вирвався з рук матері і біг до батька, та автівка…

Це було найбільш важке прощання. Зі всіх сусідніх сіл зійшлись люди, щоб провести Павлика в останню путь.

– Це ж треба було, мама, можна сказати, власними вчинками дитя до такого довела, а могли жити собі щасливо, – бурмотіли бабусі.

Марічка також від матері чула про їхню біду, але таки не наважилась піти до них в той день. Велика образа таїлася на її серці.

Одного дня вони зустрілись в місті. Вже не такий красивий та статний чоловік дивився на неї, а змарнілий та сивий Сашко, лише карі очі дивились на неї так, як колись, коли вони були молоді та щасливі.

– Як у тебе склалося життя? Ти мабуть заміж вийшла за батька своєї дитини?

– Якого батька? Ти що так нічого і не зрозумів? Це твоя Оксана все підлаштувала, щоб ми з тобою розлучилися, а син, ось, якраз зі школи йде – Дмитрик твоя копія.

З того часу вони й почали жити разом, щоб наверстати втрачені роки…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – kobieta

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook