– Як не соромно! – подзвонила зовиця Ніна, – З тобою так не чинили! Свої ж, хто допоможе, крім матері рідної? Був би живий Льоня твій, він би не допустив такого! Куди їм іти тепер? Одна з дитиною, друга чекає малечу.
-До тобе йти, – відповідаю.
-А до мене з якого переляку? – дивується Валя, – Ти – мати, а я тільки тітка!
-Ну раз мати – я, – кажу, – то й вирішувати мені.
Кладу трубку.
***
У мене дійсно 2 дочки і недавно я попросила їх обох від мене з’їхати. Разом з їхніми другими половинами і проблемами. Тому що втомилася тягнути їх всіх на собі.
Чоловіка у мене немає, дівчата залишилися без батька в 16 і 11 років, тож натерпілася я по повній. Чи допомагав мені хто? Ага, п’ять разів!
-Ніночка все зі свекрухою поневіряється, – зітхала моя свекруха, через півроку після того, як я овдовіла, – у тебе хоча б своє житло є. А вона все зі сватами перебивається. А дітей вже двоє.
Так я дізналася, що моїм дочкам нічого від бабусі по батькові у спадок не дістанеться, бабуля переписала квартиру на зовицю.
Та й добре, мені було, де жити. Двушка від моїх матері з батьком залишилася, батьків не було вже на момент мого заміжжя.
Виросли мої дочки, вивчилися. Старша в технікумі, а молодша університет минулого року закінчила.
Думаєте, я відпочила?
-Мамо, – 6 років тому відрапортувала старша Оксанка, – це Вадик, ми одружимося. Можна ми з тобою поживемо трохи?
До цього дочки жили в одній кімнаті, я – в інший. Але з появою «тимчасового» мешканця на ім’я Вадик, довелося мені з молодшою дочкою з’їхатися в одну кімнату.
-У нас немає грошей, – розводила руками дочка на мої пропозиції скидатися на харчування і комунальні.
Мені важко було самій годувати 5 осіб, включаючи новонароджену внучку, а дочка казала: ми на іпотеку накопичуємо, а я ж ще й в декреті!
– Я не буду мити туалет за чужим мужиком! – кричала молодша дочка Наталя, – нехай Оксана сама за своїм Вадиком прибирає!
-У мене дитина на руках, – відповідала старша, – посидь з ним, я помию!
-Чоловікові віддай малу, він знову за комп’ютером сидить! – перепалка сестер стала звичайною справою в нашій оселі.
Наталя вважала, що Оксана зобов’язана з’їхати. Хоч кудись, хоч на знімання, що Вадик мав би докласти зусиль. Оксана захищалася, прикривалася малою, потім сперечалася з чоловіком, що він їй не допомагає з дитиною.
– Хто на кухні посуд в раковині залишив? – кричала Оксана, – Я тільки вимила! Наталко, прибери за собою!
– Я вранці прибирала за всіма, – відповідала на окрик сестра, – тепер ти за мною прибери!
Я намагалася їх закликати до порядку, намагалася розділити обов’язки, але це не допомагало:
-Це твій чоловік накидав повне відро! Нехай сміття і несе! Це твоя мала розсипала, ти і підмітай!
– Я – мужик, я не зобов’язаний сміття виносити за всією юрбою!
– Це дитина! Важко прибрати, чи що?
…Накопичити на іпотеку? За три роки Оксана з чоловіком так і не змогли це зробити. На харчування мені давалося рідко, мало і нерегулярно: декртет, грошей немає.
– Коли Оксана з нами сама жила, – висловилася Наталка, влаштувавшись працювати, – ти з неї грошей на харчування не питала. Чому я повинна скидатися?
Психонути, поставити холодильник у себе і замкнути його на замок? Так ми в кімнаті з молодшою дочкою жили, місця у нас там і так не було.
***
Терпіння моє скінчилося в один вечір. Приходжу з роботи, а на кухні Наталка з хлопцем сидить.
– Це Діма, він не зі столиці, ми скоро розпишемося, а поки поживемо тут.
– Де? – питаю.
– Ну, тут, – розводить дочка руками абстрактно малюючи половинку овалу, – у тебе скоро буде внук або внучка.
– Ви на кухні зібралися жити? – уточнюю я, намагаючись зберігати спокій.
– Ми б і не проти, – каже Наталкка, але Оксанин Вадик ночами звик до холодильника пірнати. А ми, хи-хи, молоде подружжя. З тобою в кімнаті – нам теж не варіант.
І мовчить, чекає, коли я здогадаюся запропонувати сама: живи, донечко, а я вже на кухні, ви ж молоді, вам потрібніше. Я не виправдала надій дочки.
-Я даю всім вам 2 тижні, – оголосила я і Наталі, і Оксані, яка якраз вийшла з кімнати, – шукайте варіанти, збирайте речі і з’їжджайте. Всі!
-Як так? – не зрозуміла Оксана, – Куди? Я тут прописана, це мій дім. Ну і що, що Вадик не прописаний і дитина прописана у свекрів! Через Наталку все, нехай вона і йде на знімання.
Я сказала, що квартиру продам, якщо добром мої дочки залишати її відмовляться. Я втомилася, мені набридло бути обслугою для всіх. Свій борг я виконала: дочок виростила, освіту їм дала.
Дочки образилися.
-Ніколи, чуєш, ніколи ти онука більше не побачиш!
-І я народжу, тебе не покличу! Всіх вигнала, будеш тепер жити розкошуючи! Що ти за мати така!
І Ніна. зовиця, туди ж. Подзвонила, щоб мене присоромити. Мовляв, вони мені завжди допомагали, і чоловік мене годував і напував.
-Годував, – кажу, – на те він і був моїм чоловіком. Правда, жили ми на моїй території, у нього ж своєї не було. Ну та добре! Тепер і дочки мої при чоловіках, ось і нехай їхні чоловіки їх і дітей своїх годують, а заодно і житлове питання вирішують. Ви мені завжди допомагали? Чим? Ниттям, як важко тобі жити з двома дітьми? Так, живу розкошуючи! Вперше за багато років.
– Сама залишишся! – напророкувала мені зовиця, – Всіх відвадила! На старості років будеш нікому не потрібна.
Нічого я на це не відповіла, слухати далі не стала.
Щось мені підказує, що на старості років мене не на кухню б дочки виселили, а ще далі.
На хвилиночку: в цьому році мені виповнюється 50 років.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
