Народжую свекрусі Алевтині Максимівні онуків, вже третього ношу, а вона не хоче віддавати свою трикімнатну квартиру.
З моїм теперішнім чоловіком Романом я познайомилася близько 5 років тому. Познайомили нас друзі, тому що я відходила від минулого розлучення, і мені на той момент потрібно було міцне чоловіче плече.
Ми з Ромою багато спілкувалися, переписувалися, гуляли містом. Ваня водив мене в кафе, дарував квіти. Напевно, цим він мене підкорив.
Я ніколи не питала його про роботу, зарплату. Вважаю, жінці нема чого знати про такі речі. Чоловік працює та приносить прибуток до будинку, щоб я могла зі спокійною душею подарувати йому спадкоємців, які ні в чому не потребували б.
Перед весіллям ми познайомили наших батьків і стали справжньою родиною. Саме торжество проходило у дуже стильному місці за містом: мені вдалося домовитись. Сучасна дівчина сама повинна вирішувати, де вона піде під вінець. Гостей довелося кликати менше, ніж хотіли наші батьки, натомість свято було винятково вишуканим. Торт, сукня, гарний стіл – все на вищому рівні.
Ми почали сімейне життя у квартирі чоловіка. Непогана однокімнатна квартира з гарним ремонтом і величезною ванною. Так, місця поки було замало, але я ж довірилася чоловіку і дивилася на житлові умови крізь пальці.
У побуті нам з Ромою було зручно. Я працювала з дому, а він їздив до офісу на машині, нашому Форді, якого нам подарували мої батьки на весілля. Через якийсь час я зрозуміла, що при надії.
Спочатку було тяжко, адже народилися двійнята. Пелюшки-памперси, крики, недосипання. Ще й кредит за весілля помітно відображався кишенях. Але ми все терпіли, і тепер у нас є чудові дочка та синочок з рожевими щічками і величезними блакитними очима. Люблю їх більше за життя. Напевно, з мене вийшла чудова мати. Очевидно, це і є моє покликання.
Але зараз наша ситуація просто плачевна. Я чекаю дитинку, це буде наше третє дитя, а мої батьки зовсім не мають змоги нам допомагати, бо самі зараз стали переселенцями.
Тому ми звернулися до батьків чоловіка. Точніше, до моєї свекрухи. Я ще на весіллі зрозуміла, хто там у хаті господар, та зі свекром навіть спілкуватися не хотіла. Але мати Романа не підтримала мене як жінка жінку, і поступитися нам квартирою і переїхати на дачу з чоловіком вона відмовилася.
Кажуть, там немає зручностей, узимку холодно та потрібен ремонт. Ну і де, скажіть мені, це знамените загартування людей минулого покоління?! Яке дозволяло їм йти на все заради своїх дітей. Адже тут йдеться про онуків!
Свекри б могли жити за містом, на свіжому повітрі. Завели б курей, може корову. Для дітей би екопродукти були. А ми квартиру чоловіка продали б і взяли б машину кращу, наша вже застаріла давно.
У сестри мого чоловіка, саме недавно було весілля. Вже друге. І матуся вирішила зробити Аліні подарунок. Запитайте, який? Вона розміняла свою «двушку» з доплатою на 2 однокімнатні квартири!
Одну залишила собі зі свекром, а другу подарувала дочці на, повторюю, друге весілля! Нам вони подарували якусь нісенітницю – соковижималку, здається. А сестра чоловіка вже скільки років не може стати мамою, на відміну від мене, яка народжує свекрам прекрсних онуків.
Ось такі пироги, шановні. Наші житлові умови зовсім не дозволяють заводити ще одну дитину, але я вже на шостому місяці. Що робити, я абсолютно не розумію. Родичі ж просто відсторонилися, їм на нас байдуже.
А ще нещодавно чоловік заявив, що його не підвищать, як давно обіцяли. Та звичайно, такі часи настали, яке там підвищення.
Що робити? Розлучатися та залишати старших діток на чоловіка чи даті стукатися до батьків Романа?
Порадьте щось, бо так продовжуватися не може. У мене безсоння, апетит пропав. Але ж в моєму стані таке допускати не можна, так оце перейматися й хвилюватися!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
