fbpx
життєві історії
Це кум підштовхнув Ліду зізнатися чоловікові у зрадах. Переконав – так правильно. І вона в пориві чесності розповіла Тарасові про кількох коханців… І про того, завдяки якому чоловік мав зараз гарну роботу, також. Дівчаткам тоді було 12 і 7 років.

Це кум підштовхнув Ліду зізнатися чоловікові у зрадах. Переконав – так правильно. І вона в пориві чесності розповіла Тарасові про кількох коханців… І про того, завдяки якому чоловік мав зараз гарну роботу, також. Дівчаткам тоді було 12 і 7 років.

Кум перший розповів Ліді якось за душевною розмовою, що зраджував дружину і зізнався їй в тому. А вона простила і подякувала за правду. Разом тепер до храму ходять, лікують стосунки. І, за словами кума, в них зараз все ще краще…

А Ліда живе з цим тягарем на душі. Може, і справді кум Олег правий?..

Якась атмосфера того вечора була… Повечеряли, випили по келишку свого домашнього винця з Тарасом, і Ліда наважилася.

Все вибовкала. Щоб пригод заради пригод в неї й не було… хіба одна з трьох.

Через два роки після заміжжя зустріла своє перше велике кохання. Так накрило… Мало родину не зруйнувала тоді, але побачила одного вечора, як тоді ще одна донечка Маринка на колінах у Тараса сидить, якими оченятами на тата дивиться… І зупинилася Ліда вчасно.

А скоро і Надійка народилася – друга копія татуся. Їй два було, а Маринці 7, коли Ліді те відрядження по роботі у Варшаву сталося.

Гуляла сама вечірнім серцем міста… Спитав у неї запальнички той кароокий Алекс. Вона відповіла, що не палить.

Розговорилися. Пішли поруч осяяним ліхтарями Старим Мястом… Щось в очах в нього таке було… Вогники-магніти…

Дихалося поруч з ним на повні груди, голова крутилася… Він поцікавився, чи бачила вона Варшаву з найвищої будівлі? Чи зустрічала світанок на березі Вісли?..

Алекс показав їй і те, і інше. А ближче до опівдня, коли прокинулася, а він ще спав, Ліда вдяглася, взяла свої речі і тихесенько вислизнула з готельного номеру…

Так, їй важко було по поверненню дивитися Тарасові в очі, але вона переборола совість і зробила все, щоб оживити, вдихнути свіже повітря у їх почуття з чоловіком, які останнім часом увійшли у сіре й одноманітне русло.

І вона змогла.

А потім Тарас втратив роботу. Нової, настільки ж добре оплачуваної, ніяк знайти не міг, через це засмучувався, навіть пити почав у тому депресивному стані.

А Ліді в цей час почав приділяти недвозначну увагу один з директорів фірми-партнера їхнього підприємства.

Якось Ліда була засмученою через Тараса, який напередодні ввечері напився, образив Маринку, і Ліда посварилася з чоловіком.  А ранком заїхав до них в офіс Артем, помітив її похнюпленість, запросив на обід.

Коли вона розповіла йому, чому засмучена, Артем так і сказав: відповіси мені взаємністю – буде твій Тарас на крутій роботі, кращій, ніж та, яку втратив.

І ось Тарас вже кілька років обіймає одну з керівних посад на успішному підприємстві міста, вони змогли швидко виплатити кредит по квартирі.

Артем виповнив обіцяне, а зустрілися вони з Лідою всього кілька разів – на довготривалому романі Артем не наполягав.

…І де взявся цей кум?

Ліда сиділа, дивилася у нічне вікно. Дівчатка спали.

Тарас хряпнув дверима і пішов.

Чи повернеться?.. Що їй тепер робити?.. Все рухнуло вмить.

Дві доби не було Тараса. Ліда трималася, як могла. Пояснила донькам, що тато поїхав ненадовго у справах.

Тарас зайшов, мовчки взяв документи.

– Я подаю на розлучення, – кинув на порозі і знову пішов.

Ліда прожила наступні три дні, як в тумані. Почувала себе роботом, що на автоматі готує їсти, робить домашні справи, ходить на роботу, посміхається дівчаткам.

Яких тільки думок не було в голові за цей час.

Вона нікому нічого не говорила, поки що все замкнула в собі і мовчала.

Міркувала, як буде жити далі, як справиться сама…

А головне – не уявляла, як вона тепер без коханої людини, найріднішої, найближчої у світі… Що Тарас для неї – саме така людина, вона давно зрозуміла вже, а тепер відчувала це так гостро, як ніколи…

Але ж нічого не повернути і не виправити.

Ліда лаяла подумки Олега-«порадника», а через якусь годину вже думала, що попри те, що втратила Тараса, вона все ж зробила правильно… Бо дала чоловікові вибір, що робити, знаючи гірку правду: покинути чи… Чи пробачити?..

Сподівалася? Так, сподівалася.

Через три дні, пізно ввечері, як дівчатка поснули, у дверному замку повернувся ключ.

Ліда чекала цього звуку, як… вироку чи спасіння.

Тарас зайшов на кухню.

– Я багато думав, – сказав. – Та й ти, впевнений, теж. Я знайшов нову роботу.

Тарас відкрив і простягнув Ліді малесеньку коробочку. В ній лежав золотий янголик.

– Це наш новий початок, якщо ти цього теж бажаєш. Чистий. Але ніколи, чуєш, ні-ко-ли мене більше не обманюй.

Ліда дивилися на янголика, і очі її застилали сльози щастя. А на душі було чисто-чисто.

Автор – Альона Мірошниченко.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук заборонено.

Фото – georgiyn

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!