fbpx
життєві історії
Це літо у мами в селі видалося каторжним. Після такої важкої щоденної праці у мами в селі попросила у борг 500 доларів, але отримала лише скарги й докори, а не подяку за роботу

Це літо у мами в селі видалося каторжним. Після такої важкої щоденної праці у мами в селі попросила у борг 500 доларів, але отримала лише скарги й докори, а не подяку за роботу.

Я вийшла заміж за Макара одразу після закінчення університету. Тоді я переїхала до чоловіка, а моя молодша сестра лишилася жити з батьками в селі. Марічці зараз 30 років, і вона ще незаміжня.

Ми з чоловіком завжди намагаємось допомагати мамі з татом, по можливості відвідуваємо їх у вихідні. Без нас ніколи не садиться картопля, багато важкої роботи Макар бере на себе, робить сам. Тато просить допомогти, і зять йому ніколи не відмовляє, адже мої батьки вже у віці.

Я ніколи нічого не просила у своїх батьків, намагалася всього досягти сама. А у сестри не склалося із заміжжям, тому мама з татом її жаліють. Марічка і не працює ніде, прикриваючись тим, що треба доглядати батьків.

Коли розмова заходить про сестру, мама завжди натякає, що хоче віддати їх із татом дім Марічці. У мене ж життя чудово склалося: є робота, сім’я, житло. Тільки цього всього я досягла сама, ніколи не сиділа на шиї у батьків.

Щиро кажучи, мені завжди було прикро, що батьки більше люблять Марічку. Я все дитинство відчувала, що їй більше приділяють уваги і це не змінилося через стільки років. А я ж така дитина, як і молодша сестра! Чи я не права?

Мамі я відразу сказала, що не буду з нею сперечатися і що рішення за нею та батьком з приводу житла. А цього року виявилося, що батьки відклали невелику суму з пенсії та подарували Марічці путівку до Туреччини.

Це була перша подорож за кордон для сестри, ще у й такий непростий час, звичайно, вона була щасливою. Я теж раділа за Марічку, вона ж моя сестра.

Нещодавно ми опинилися у скрутному становищі. Квартира Макара була однокімнатною, ми вирішили, що треба розширюватися, щоб через кілька років я змогла народити дитину і нам усім було комфортно жити у просторій квартирі.

Кілька років тому ми купили квартиру в кредит. Зараз зарплати впали, цього місяця ми не розрахували сімейний бюджет і не очікували, що Макару затримають зарплату, і треба було терміново внести платіж за квартиру. Не було іншого виходу, як звернутися до батьків за допомогою.

Я знала, що вони люди економні. У мами з татом завжди була заначка про запас. Мені нічого не залишалося, крім як попросити у них гроші у борг.

Треба сказати, що все це літо я прожила у батьків, працюючи віддалено і допомагаючи їм, а Макар приїздив до нас щовихідних.

Минулої суботи тато попросив Макара допомогти полагодити дах, я вирішила, що можу попросити батьків про ласку. Коли ми допомогли по господарству, я попросила маму позичити нам на місяць суму, яка була потрібна для щомісячного внеску.

Тут мама почала розповідати, що зима зараз люта, опалювальний сезон буде дуже не простий, а вони ще не купили дрова на зиму. І якщо мені їх не шкода, то я, звісно, ​​можу взяти відкладені на дрова гроші.

Мені стало так неприємно та прикро, і водночас я була здивована такій поведінці. Рідні люди, яким ми ніколи не відмовляли у допомозі, так відреагували на чи не єдине прохання у моєму житті!

Грошей я не взяла і вирішила повернутися з чоловіком у місто, неприємно мені стало там перебувати. Поки ми йшли до машини, тато мені слідом говорив щось про гроші і про те, що я ніколи не цікавилася їхнім життям.

Так, я не допомагала матеріально, але завжди відгукувалася на прохання, кожних вихідних замість відпочинку я їхала до них додому зі своїм чоловіком і допомагала по господарству, а це літо взагалі не вилазила з їхнього городу. У мене таке почуття, ніби батьки ніколи не любили мене. Щиро кажучи, навіть дзвонити поки що їм не можу себе примусити. А як спілкуватися далі?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.