– Це що?? Печінка куряча і каша горохова? Ми адресою не помилились? — запитала я у чоловіка тихо, коли ми сіли за стіл у його сестри.
Тома запросила нас на свій 40-річний ювілей, родина вони заможна — маєток, дві машини з салону, щоліта їздять на дорогі курорти.
Ми очікували, що святкування буде відповідне: закуски, м’ясо, напої хороші. Але стіл накрили ну геть дивно.
— Не бурчи, — шепнув чоловік, але сам подивився на тарілки з явним сумнівом.
Перед нами стояли прості, навіть занадто прості страви: печінка куряча, горохова каша, капустяний салат без майонезу, ще якась юшка мутнувата.
Жодних делікатесів, жодних дорогих пляшок. На десерт — печене яблуко і чай.
Гості теж перешіптувались. Дехто переглядався, хтось акуратно відсував тарілки. Але, знаєте, найцікавіше було не це.
Тома сяяла. Вона ходила між гостями, жартувала, питала, як справи. Очі горіли щастям.
Її чоловік теж виглядав задоволеним. Діти бігали, сміялися, стіл — нехай і скромний — але був щедро накритий.
Я спостерігала за всім цим і не могла зрозуміти: чи справді вони не усвідомлюють, як це виглядає? Чи вони просто не переймаються?
Ми сиділи поряд із двоюрідною сестрою чоловіка, Наталкою. Вона тихо нахилилась до мене:
— Дивно, правда? У них же грошей — кури не клюють!
— Та отож. Я думала, буде замовлення з ресторану чи хоча б щось цікаве на столі.
— Я теж. Знаєш, я помітила, що вони якось змінилися останнім часом. Дача продається, годинник дорогий Томин зник.
— Може, криза?
— Може. Але ж горохова каша – це вже якось дивно.
Мені стало цікаво. Але питати в лоба було б грубо.
Свято тривало. Музики не було, тамади — теж. Просто сиділи, говорили, діти час від часу щось декламували. Тома виглядала найщасливішою жінкою на світі.
Я не витримала. Коли всі вже трохи розслабилися, підійшла до неї.
— Томе, у вас сьогодні так незвичайно і атмосферно. По-домашньому.
— Правда? — вона посміхнулася. — Я так хотіла.
— А чому так скромно?
Тома задумалася, а потім сказала:
— Раніше я хотіла, щоб усе було як у людей: ресторан, дорогі страви, шиком-блиском. А потім, знаєш, ми з чоловіком порахували, скільки витратили на минулі дні народження. Ти не повіриш.
— Скільки?
— Дві мої зарплати йшла на один вечір.
Я прикусила губу.
— А тепер ми вирішили: краще витрачати гроші на подорожі, на дітей, на речі, які приносять користь. А не на устриці й дорогі напої, які половина гостей навіть не оцінить.
Я замовкла.
Вона була в чомусь права.
Але, чесно, щось у мені все одно бунтувало. Я розуміла її, але водночас якось воно було не так.
Може, я занадто приземлена? Чи справді такі свята без розкоші мають більше сенсу?
От і думаю тепер, чи варто переймати цей підхід, чи все ж свято має бути святом? Хоча б з пюре і куркою, ну чесно. Що скажете?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
