У моєму житті з’явилася дитина!
Це сталося несподівано, блискавично, всупереч всім прогнозам. Я не скакала до стелі, дізнавшись про свій стан. Дивилася на позитивний тест поглядом неандертальця, чесала потилицю, думала. Я так звикла не хотіти дитину, вільна у всіх відношеннях дівчина з глобальними планами на це життя, що, тримаючи в руках злощасну смужку, я відчувала страх, розгубленість, сором за свої колишні думки.
Мені стало соромно перед цим тестом! Клаптиком паперу!
Я згадала, як зовсім недавно на чергове прохання мами про онуків, доводила: з дитиною моє життя перестане бути цікавим, мої думки стиснуться в дульку, я перетворюся в склочну, недалеку особу, яка перебуває у процесі вічної деградації. Обов’язково потовстішаю, перестану фарбуватися, буду працювати як дармовий кінь, намагаючись заспокоїти постійно кричуще чадо. І чоловік обов’язково знайде собі когось більш адекватно. І подруги знайдуть собі когось, більш розумну і адекватну…
Моя дочка Міланка народилася восени минулого року. Я не знаю, як це сталося, але я стала іншою!
Усередині розлилася абсолютна любов до усього Всесвіту. Моє життя не перетворилося на супер круте. Воно стало іншим. Просто іншим. Я росту разом з донечкою. Я відкриваю світ їй, а вона – мені. Я хочу бути кращою для неї. Хочу бути прикладом. Не розумію, як раніше дихала без неї. Міланка – моє найкраще творіння. Якось скептично я тепер почала дивитися на людей, які говорять, що діти – марна трата грошей і часу. Ну-ну. Дуже хочеться, щоб цим жінкам ніколи не буде соромно перед клаптиком паперу!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
