fbpx

Це я зрозуміла лише тут. Мене звуть Олена, мені 46 і я вже більше як пів року Берліні. Діти не спілкуються зі мною через те, що я поїхала, адже у дочки в квітні народилися двійнята. Дивно, дочка і син обоє сказали мені, що в цьому моя вина, що я не втримала тата і стала для нього не цікавою. Сказала, що їй добре у нас на Франківщині. Ну й держава виплачує мені допомогу, тому викручуюся, орендую житло у знаймих моєї однокласниці. У мене нарешті з’явився час на захоплення

Це я зрозуміла лише тут.

Зрозуміла те, що у 45 життя тільки починається. Мене звуть Олена, мені 46 і я вже більше як пів року Берліні.

Діти не спілкуються зі мною через те, що я поїхала, адже у дочки в квітні народилися двійнята. Я мала залишитися й допомогти їй. вважають вони. Але я поїхала.

Я завжди хотіла бути коханою та щасливою, хотіла чоловіка та родину. Мій перший шлюб, на жаль, не вдався. Чоловік три роки тому пішов до іншої. І що дивно, дочка і син обоє сказали мені, що в цьому моя вина, що я не втримала тата і стала для нього не цікавою.

Шукати нове кохання не було часу, дуже багато працювала, щоб допомагати родині старшої дочки. А потім це все почалося, мене запросила у Берлін колишня однокласниця і я ризикнула.

Мені було не страшно їхати з України, не було відчуття, що я все кидаю. Я, навпаки, була щаслива через те, що все так склалося. Як то кажуть, хочеш бути щасливим – будь ним.

Під час переїзду найбільшою складністю все-таки виявилося розставання з мамою та з дітьми. Сім’я відреагувала неоднаково, мама підтримала моє рішення,  а от діти ні, я вище пояснила, чому.

Мама сказала: “Я хочу, щоб ти була щасливою”. Мені було дуже боляче її залишати, я відчувала себе певною мірою зрадницею. Але перевезти її вона відмовилася категорично, сказала, що їй добре у нас на Франківщині. До того ж вона людина дуже літня і не зовсім здорова, переїзд загрожує для неї наслідками, їй було б важко.

Дітей теж було важко залишати. Але у дочки своя родина, нехай справляються, а молодший син зараз мешкає з моєю мамою, йому потім дістанеться її квартира. Але я маю надію, що він також переїде з часом.

Дома я працювала в університеті, в центрах розвитку, в школі, завжди була дуже зайнята. А тут, як я приїхала, утворилася порожнеча. Але я відразу ж записалася на курси, почала вивчати мову, а за шість місяців знайшла роботу вчителем музики в школі.

Зараз я також даю приватні уроки гри на фортепіано та вокалу. Здебільшого україномовним, хоча серед учнів є й німці. Чому волію працювати з нашими людьми? Відповідь проста: мовний бар’єр плюс я вважаю, що вчитель має досконало володіти мовою, а в мене ще не такий високий рівень німецької.

Жодних труднощів для того, щоб почати набирати учнів, у мене не було. Я маю сайт, я давала оголошення, а потім і сарафанне радіо допомогло. Вартість заняття спочатку я мала 15 євро на годину, зараз урок коштує 25 євро, хоча вважаю, що це мало. Ціна на такі послуги тут дуже різняться: хтось дає урок за 8 євро, хтось за 60.

Ну й держава виплачує мені допомогу, тому викручуюся, орендую житло у знаймих моєї однокласниці.

Після переїзду до Німеччини у мене нарешті з’явився час на захоплення: я почала писати картини. Коло спілкування у мене тут різноманітне: є і емігранти, і місцеві, і ті, хто народився у сім’ї емігрантів.

Для мене ніколи не було проблемою вбудуватись у нове суспільство. Я з повагою ставлюся до традицій та країни, в якій я живу. Ну і треба сказати, що Берлін – дуже толерантне та багатонаціональне місто, тут іноземці не почуваються чужими. Відчути себе незатишно в чужій країні можна, тільки якщо ти залишаєшся зовсім один, без підтримки та захисту. Звичайно, мої друзі це моя опора.

Але Україна – це моя батьківщина. Ну і ніколи не знаєш, як життя повернеться. Я за цей час дуже полюбила Берлін, але не виключаю повернення.

За Україною, щиро скажу, я абсолютно не сумую. Я постійно стежу за тим, що там відбувається, дивлюся телевізор, на зв’язку з сім’єю щодня, з друзями – в соцмережах, щодня передзвонюємо, тому не відчуваю жодної відірваності.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page