Одружився наш син з однокласницею, найбагатшою дівчиною в класі та і майже у всьому нашому маленькому селищі. Почуття в них виникли давно, всі про це знали.
Оля, моя невістка, хороша дівчина, нічого не скажу проти. У її батьків – перший в нашому районі бізнес з установки сучасних пластикових вікон, дверей. В потрібний момент вони його відкрили, розкрутилися добре.
Хоч на сьогодні у них вже й конкуренти з’явилися, та тримаються наші свати добре.
Після весілля почали наші діти жити окремо, в будинку, який сватові від діда лишився. Наш син Роман з Ольгою там ремонт зараз роблять.
Але ось що почалося на нашу з чоловіком голову.
Свати їм те, свати їм – се. А нам – тягнутися за ними з останніх. Ми ледве з чоловіком нашкребли половину грошей, як було домовлено, за весілля віддати, а вони їм вже телевізор новий подарували, путівку на відпочинок.
Молоді зараз ремонт у кухні роблять, так сваха мені хвалиться, що вона вже кухню вибирає на подарунок дорогу і сподівається, що з нами на двох їм її подаруємо, тобто з нас чоловіком – половина вартості тієї дорогезної кухні.
Ну як вони не розуміють, що нам це просто не під силу? Адже бачили, яка в нас проста родина, навіщо дочку віддавали?
Я на пошті все життя працюю, зарплата здогадуєтеся, яка, а чоловік – водієм на хлібозаводі, теж дуже не розживешся. Пнися-не-пнися, а гроші ті в таких кількостях нам ніде брати. І я відчуваю, що саме через це наші відносини зі сватами будуть погіршуватися далі й далі.
Ми-то стараємося: он бройлерів почали тримати, щоб продавати, що на городі, в саду виростає – я теж на ринок у місто у вихідні везу. Але хіба то рівня їхнім заробіткам?.. То крапля в морі.
Я б дуже хотіла, звісно, мати таку саму, як у них, можливість допомагати дітям.
Але, по-перше, Оля у них – одна, а у нас ще другий синочок Тарас шкільного віку.
Ну, а по-друге, якщо чесно, то я взагалі не вважаю, що батьки зобов’язані допомагати молодій родині. Якщо ви зі мною не згодні – це, звичайно, ваше право, і мені дуже цікава ваша думка щодо цього зокрема і до нашої ситуації зі сватами взагалі.
Он ми з чоловіком, коли одружилися, приїхали з села жити і працювати в селище, знімали житло, ніхто нам нічим не допомагав. Так, важко було, але ж справилися. Он і хата вже своя, синів виростили. Хоч в розкоші не купаємося, але й не бідуємо завдяки праці.
Тому ми з чоловіком не тільки не можемо фінансово допомагати нашим молодятам так, як це роблять свати, а й не думаємо, що це так вже обов’язково. Повторюся – можливо, ми і не праві…
Автор – Олена К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pinterest
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
