Це ж треба, мами не було 17 років, зараз оце повернулася з Італії і благає купити їй квартиру. Зараз, в Україні??? Та про все по-порядку.
Зрозуміло, що не можу ж я вигнати рідну матір надвір! Але я не знаю, що мені тепер робити.
Справи в моїй родині зараз не найкращим чином. Але почалося все ще задовго. Коли мені було 8 років, а моїй сестрі 6, наша мама поїхала до Італії на заробітки. Батько покинув нас перед цим, грошей не було. І мати вирішила, що заробити вона зможе за кордоном. Але є нюанс.
Мама поїхала, і майже одразу вийшла заміж за дуже зрілого італійця та забула про нас. Абсолютно. Нашим вихованням займалася бабуся. Тяжко згадувати, що нам довелося пережити. Ви самі знаєте, які пенсіонери одержують гроші. Ми з сестичкою Оксанкою дуже рано почали підробляти. Вчилися наполегливо, щоб здобути освіту та знайти гідну роботу.
Мені дуже хотілося віддячити бабусі. Адже вона теж працювала, хоча вже отримувала пенсію. Грошей просто не вистачало, мама не допомагала.
Нам пощастило ще, що хоча б своя квартира, причому 3-кімнатна. Не одразу, але бабуся зрозуміла, що одну кімнату можна віддавати в оренду. Поселила до нас студентку гарну. Вона платила небагато, але якось жили – не тужили.
А мати зникла. Коли бабуся намагалася зв’язатися з нею, вона знаходила причини, щоб просто не говорити з нею. Зрозуміло, ні про які гроші і допомогу й не йшлося. Ми із сестрою буквально виросли без матері. Вона ніяк не брала участь у нашому житті.
Тому, коли минулого року бабусі не стало, я втратила найближчу мені людину. А мама не приїхала, щоб просто провести її в останню путь.
Мені було 24 роки, я займалася всіма документами та іншою підготовкою сама. Так, мені довелося дуже рано подорослішати. Але вибору я не мала.
А тепер виявляється, що справи у мами в Італії складалися не так добре. Так, вона вийшла заміж за успішну людину. Але його не стало. І хоча мама думала, що він передасть їй весь свій спадок, дива не сталося.
Поки мати жила в Італії і працювала там, вона витрачала всі гроші на себе. Нічогісінько не відкладала на потім. От і вийшло, що залишилася вона біля розбитого корита. Тут вона про своїх дочок і згадала!
З’явилася як грім серед ясного неба. Каже, що тепер житиме з нами, адже вона у цій квартирі зросла. Мовляв, вона їй насправді належить.
Тільки ось невдача! Бабуся офіційно заповідала її нам із сестрою. Оксані зараз 22 роки, вона ще навчається в університеті. Але надалі ми планували продати бабусине житло та купити нам по однокімнатній квартирі або ж взяти ці гроші і виїхати закордон, якщо в Україні у найближчі роки не настане мир.
Мати у наші плани не вписувалася абсолютно. Вона каже, що якщо ми не хочемо з нею жити, то маємо купити їй однокімнатну квартиру. З якого дива?
Я не знаю, що робити і як прийти з мамою до спільного знаменника. Вона стала для мене зовсім чужою людиною. Я не хочу з нею жити, але й вказати їй на двері не можу так просто.
Вона обіцяє і збирається подати до суду. Мовляв, квартира перейшла у нашу власність незаконно. Але це просто смішно!
Мама в місті всього кілька тижнів, а соків з мене висмоктала стільки, що на кілька років уперед вистачить. Мені неприємно з нею в одній кімнаті перебувати, не те що жити! Що ж робити нам з Оксаною, як захистити себе від рідноє матері?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
