Це ж треба, що таке сталося саме зі мною, у 36 років. Повернулася я на 8 місяці з Чехії у своє рідне Дніпро.
Так сталося. що особисте життя я влаштувала тільки в 34 роки, вийшла заміж за Дмитра, а до того працювала й жила з мамою.
Орнедували ми собі з Дімою квартиру, жили. Та пів року тому Діму забирають захищають Україну. А я виїхала тимчасово в Прагу до подруги, влаштувалася навіть там на роботу. І тут дізнаюся, що я при надії!
Що робити, я навіть не знала, не дуже зраділа новині, чесно кажучи, хоч раніше дуже дитинку хотіла. Але ж не в такий час, мамо рідна.
Та Діма новині дуже зрадів, тільки попросив народжувати повернутися в Україну, обіцяє відпроситися в командування і приїхати.
Але ж я тільки нормальне життя побачила!
майже все життя я прожила в маленькій двокімнатній квартирі з мамою на околиці Дніпра, тато від нас пішов, ще коли я була зовсім маленькою.
За цей рік зі зрозумілих причин з нашого міста й області виїхало тисячі людей. Поїхала і я. як вже сказала, в прагу, щоб пересидіти небезпеку, щоб простіше далася розлука з чоловіком, щоб побачити нове життя і підзаробити. А тут така новина – дитина, це ж треба було.
У Чехії мені дуже подобалося. Чисто, красиво та море квітучих дерев.
Але мені довелося повернутися в рідне Діпро два тижні тому, бо на цьму наполягли і Дмитро, і мама.
Побачила я рідне місто, і перше, про що засмучено подумала: «Яке сіре місто, куди я приїхала?» Але заспокоювала себе тим, що навесні все розквітне, і я знову полюблю це місто. Але ж ще й небезпека постійна… Це все мене дуже пригнічує, хоч я ні в чому не потребую, Діма перераховує гроші.
У порівнянні з Чехією у нас якось в принципі мало зелені. У Празі ж я жила біля парку і у вільний час постійно гуляла серед дерев і зелені. Там класно, що є самокати, великі напрокат – у вільному доступі. По всьому місту – безліч розвивашок для дітей, нескінченні майданчики, студії та простори.
Там, як мені здалося, дуже багато можливостей для того, щоб розвивати і ростити щасливу дитину. Чимало варіантів є і для дорослих. Навіть для пенсіонерів є секції, літні люди там не зпитсуються з рахунків. як у нас. У нас мало подібного, є одна розвага – дожити до наступного ранку.
В чехії я познайомилася з різними цікавими людьми — на нетворкінгах, вечорах для переселенців, лекціях. Я хотіла потрапити до оточення людей, які активно розвиваються. І легко познайомилася з дівчатами, які мають свій бізнес і хто не сидить на місці. А у нас люди живуть за принципом «робота, дім, робота». Навіть культурно відпочити ніколи і бажання нема, особливо зараз. Справа навіть не в інфраструктурі чи кліматі, а в елементарній обмеженості у розвитку.
Чехія відностно дешева, а жити набагато комфортніше. Мені пощастило орендувати простору кімнату за дуже приємною ціною. Ціни загалом значно менші. ніж в інших країнах Європи чи навіть за наші. Ті самі б’юті-процедури, манікюр, педикюр, якщо ходити до наших дівчат. Велика різниця і в продуктах: фрукти, овочі. молочка набагато смачніші, ніж наші з АТБ.
Не дуже вразила мене там лише дорога місцева медицина. Планувала народжувати в одній із клінік, але у результаті повернулася додому – і чоловік попросив, і дешевше у нас.
Лікар в мене в Дніпрі хороший, а ось сама установа залишає бажати кращого. Скудна їжа, поганий ремонт, видають мало суміші для дитини, а добавку треба мало не просити. Постільна білизна навіть рідко міняється – таке мені про нашу лікарню знайомі жінки, які в ній народили.
Словом, навіть не знаю, як жити з малям в Україні. Дуже хочеться поїхати потім назад, але боюся втратити родину. А оь що я можу тут дати малюкові у найближчі роки – теж велике питання.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
